Час війни в Україні. Чи треба молитись за руйнування росії?

Слухаючи нещодавно проповідь одного американського пастора, котрий приїхав в Україну, був трошки вражений тим в яких уявах відносно подій в Україні знаходиться цей поважний служитель. Адже здалося, що місія, з якою він приїхав в Україну складається в тому, щоб заспокоїти українців. Які рецепти було запропоновано? По-перше, ми не повинні хвилюватись. По-друге, треба просто перечекати, бо ще трошки і все пройде. Це просто ось такі часи. Як у світку Коелет (Еклесіаст), пам’ятаєте? “עת מלחמה ועת שלום” – “час війні і час миру”. Тобто, ось так відбулося. Чому, для чого, не зовсім зрозуміло. Але головне вірити і скоро все пройде.

Безумовно, велика подяка цій людині, котра приїхала із спокійної Америки сюди, це в певному сенсі сміливий вчинок. Можливо і приїхала щоб щось зрозуміти. І можливо і зрозуміє. Але те що було видно на час проповіді, принаймні мені, це те що у людини просто не вміщається в голові “війна” як частина життя віруючої людини (до речі під час проповіді це слово пролунало лише раз). Ось так, мир існує, а війни не існує. І тому вся проповідь була про те, що мир наступить. Хоча і слова мир в проповіді не було. Бо війни ж немає. В смислі в голові. А те що зараз відбувається, то немов стихійне лихо, котре як прийшло, так само і зникне.

Можливо в цій проповіді був також не чітко означений, але все ж таки натяк, що щось ви тут хлопці трохи погарячкували. Ну посварилися два сусіда, ну хтось на когось косо подивився, той не те сказав і почалося. Ну а раз посварилися, то і безумовно помиряться. Тим більше що не віруючі ж сварилися. Десь хтось там… Ну а ми ж молимося за них, то значить мир прийде.

Безумовно подібною риторикою нікого давно вже не здивуєш, але це дає зайвий раз зрозуміти те досить сумне становище, в котрому знаходяться релігійні громади різних країн. І чому на восьмий місяць війни, котра відбувається в центрі Европи, досі від релігійних лідерів нема якоїсь чіткої реакції. Здебільшого реакції взагалі нема, або є на кшталт нинішнього голови Ватикану – давайте всі обнімемося. Адже в іхній конструкції всесвіту війни немає. Тобто немає боротьби добра зі злом, котра може відбуватись таким чином, бо всі однаково винні, а може навіть однаково праві.

Зараз достатньо часто можна чути намагання знайти якісь відповіді в минулому, і це природно, бо є надія, що людство має отримати якийсь попередній досвід. Запропоную і я трохи зануритися в не таку давню історію, щоб з’ясувати питання, а чи завжди віруючі, зокрема віруючі Америки, займали таку нейтральну позицію по відношенню до світових подій?

8 березня 1983 року Америка і весь світ стали свідками яскравої промови тодішнього президента Рональда Рейгана. Одна із тез оголошених президентом Рейганом не залишилась не поміченою ЗМі і розійшлася по всьому світу. Рейган оголосив Радянський Союз Імперієй Зла. Навіть за залізною завісою радянська пропаганда нічого не приховувала, подаючи це, як ще одну шалену витівку президента – бувшого голлівудського актора. Треба сказати, що і в Америці багато хто глузував з цього, говорячи, що Рейган забагато передивився “Зоряних війн”

Але цікавим є те, що згадана промова відбулася не де не будь, а на з’їзді Національної Ассоціації Євангелістів (National Association of Evangelicals – NAE) і отримала історичну назву Evil Empire Speech. Президент США з трибуни з’їзду приємно вразив присутніх пасторів і керівників протестантських союзів досить незвичною на той час для політиків, а особливо для Рейгана, релігійною риторикою. Яскравий спіч, забарвлений, як завжди, гумором, дійсно захопив аудиторію і багаторазово переривався аплодисментами.

Хто володіє англійської, да і взагалі, хто хоче відчути достатньо піднесену атмосферу того дня на з’їзді NAE, може подивитись тут:

Саме в кінці промови Рейган розставив деякі важливі акценти стосовно зовнішньої політики США у співвідносинах с Радянським Союзом. Треба звернути увагу, що вираз Імперія Зла отримав саме релігійне забарвлення, що з іншої сторони протиставляло Америку як країну, котра веде боротьбу з цим злом, спираючись на іудео-християнські цінності, як зазначив сам Рейган.

На що також варто звернути увагу. В ті часи, у більшості християн Америки, вважалося неприйнятним займати ту чи іншу позицію в сенсі політичного протистояння т. з. вільного світу і тоталітарних режимів. Безумовно всі розуміли, що в СРСР люди позбавлені багатьох свобод і зокрема релігійних, і народам проживаючим там, м’яко кажучи, не позаздриш. Але одночасно робити з Америки зразок праведності також вважалося недоречним, оскільки своїх внутрішніх проблем в неї було достатньо, не говорячи про помилки у зовнішній політиці, такі, наприклад, як В’єтнамська війна. Тому лідери церков зазвичай уникали будь яких оцінок в цьому сенсі, бо більше, негативно ставились до нарощування воєнного бюджету, а вина за участь в т. з. гонці озброєнь рівною мірою покладалася на СРСР і США.

Рональд Рейган представив дещо іншу картину сучасного світу, світу, в котрому йде реальна, а не містична боротьба добра зі злом. На мій погляд, в його виступі можна побачити 3 основні тези:

1) Необхідно чесно подивитись на існуюче положення речей і назвати їх своїми іменами. Отже Радянський Союз – це Імперія Зла, яка збудована на моральних і духовних принципах які суперечать Біблії. Ця імперія повинна бути зруйнована і народи, котрі знаходяться в неї мають отримати шанс стати вільними. І на нас, як на віруючих, лежить обов’язок змінити цей світ на найкраще, наскільки це можливо.

2) Боротьба між Америкою і СРСР в першу чергу знаходиться в духовні площині, а не в матеріальній. Це боротьба за свободу, боротьба між світлом і темрявою, між добром і злом. Але при цьому ми (американці) повинні продемонструвати силу, в тому числі воєнну, котра підтверджує здатність сміливо боротись за наші ідеали.

3) Ні в якому разі не покладати на Америку і Радянський Союз рівну вину в цьому протистоянні. Не зважаючи, на те що ми (американське суспільство) не ідеальні і у нас багато помилок, ми і вони це різні шляхи. Ми йдемо шляхом свободи, що і дозволяє нам ці помилки виправляти, вони йдуть шляхом поневолення, пригнічення людини, віддаленням її від Творця.

Цікавим є також один вислів з промови, котрий на перший погляд звучить дещо дивно. Заради контексту лише добавлю що там йдеться про пропозиції зупинки нарощування зброї, які точились в американському суспільстві, і де США відводилась роль свого роду провокатора:

“…у ваших обговореннях пропозицій про заморожування ядерних озброєнь я закликаю вас остерігатися спокуси гордині — спокуси безтурботно оголосити себе понад усім цим і навісити на обидві сторони однаково вину…”

Незвичайність такої оцінки може дещо вражати багатьох віруючих. Адже позиція великої кількості релігійних громад, котрі зазвичай відстороняються від безпосередньої участі в “мирських” конфліктах суспільства навпаки вважається взірцем смиренності і мудрості. І не тільки смиренності, а навіть Б-жої справедливості, котра здається вимагає від нас бути “об’єктивними” і не займати ту чи іншу однозначну позицію. Як взагалі могло прийти в голову поважному президенту назвати це гординею?

Безумовно, можна припустити, що завжди будуть ситуації в житті суспільства, куди громадам віруючих не варто стрімголов втручатись або вдаватись до однозначності оцінок. Але не менше було і буде ситуацій, де Всевишній чекає наших дії і рішень.

Наведу приклад, щоб трошки загострити питання. Уявімо що ви є свідком злочину, коли одна людина витягує у іншої гаманець. З приводу цього до вас можуть прийти різні думки. На зразок:

Чому ця людина краде? Можливо у неї було тяжке дитинство, а життя не склалося, а може їй взагалі зараз нічого їсти? А якщо я зараз про це оголошу, може її ще й поб’ють, викликають поліцію, посадять в тюрму, а тюрма, як відомо ще нікого не виправила, робила тільки гірше. А той у кого зараз тягнуть гаманець, може у нього якісь провини перед Б-гом? Адже нічого ж не трапляється просто так, може це для нього такий урок. І взагалі, чому він так демонстративно поклав гаманець в карман, це ж провокує інших. А якщо я йому про це зараз скажу, може зав’язатись бійка, а неможна виключати, що той хто краде має ніж і когось ще вб’ють… Ні, краще я помолюсь за обох, так буде вірніше, хай Всевишній сам розсудить.

Продовжуючи таку рефлексію, безумовно можно дойти і певних висновків: А взагалі то всі согрішили. Нема праведного ні одного, що поробиш, світ поступово катиться в прірву, котру сам собі риє. Дякую тобі Б-же, що я не такий і такого не роблю, і не приймаю участі в цій всесвітній вакханалії… Нічого не нагадує?

Адже коли ми займаємо таку позицію “над сутичкою”, відокремлюємо себе від всього іншого суспільства, чи не становимося якоюсь особливою кастою, котра знімає з себе відповідальність за все що трапляється навкруги. А значить не наша справа займатись справами тлінними, залишимо їх цьому світові, ми повинні займатись особистим духовним розвитком (ну і матеріальним, на всяк випадок).

Ну і зрозуміло, знімаючи з себе всяку відповідальність за те що відбувається в суспільстві, ми як би повністю перекладаємо її на іншу частину співгромадян (людства). Ну ту що не ходить до церкви, синагоги, не читає Святе Письмо, не молиться. Це все через них…

Чи не становимося ми тоді дуже схожими на негативний приклад віруючого іудея з перушим, як в притчі Єшуа, котрий так пишався тим, що він зовсім іншій – не такий як той збирач податків? Тому хто спостерігає хоч якусь логіку в цих роздумах, можливо вже не так буде різати слух попередження Рейгана про небезпеку гордині і безтурботного відношення до життя?

Треба сказати, що промова, за якою назавжди закріпилася назва “Імперія зла”, достатньо вразила протестантську частину Америки, безумовно принесла новий сенс в іі життя. Але в згодом і католицька частина віруючих, зазвичай більш консервативна, сприйняла заклик Evil Empire Speech, зокрема завдяки особистим теплим стосункам Рейгана з тодішнім головою Ватикана Іваном Павлом II. Нагадаю, що особливим приводом для цих стосунків, як говорив сам Рейган, були замахи на обох, котрі відбулися з різницею майже в місяць в 1981 році. Хто зна, може для обох з цих історичних постатей (згадаємо особистий вплив Івана Павла II на події в Польші, проф. Солідарность), замах і поранення були свого роду зустріччю з реальністю зла, котре існує в світі, а це вимагає певного реагування на нього …

З іншого боку, промова Evil Empire Speech, внесла незвичайний релігійний контекст в зовнішню політику США по відношенню до СРСР. І хоча багато хто з опонентів Рейгана глузував з цього приводу, але згодом така різка оцінка режиму з ядерною бомбою, контролюючого половину Европи, стала звичною. А також продемонструвала багатьом, що не так лячно називати речі своїми іменами.

Так чи інакше, але після початку такої жорсткої розмови, в Радянському Союзі, погрязлому у мрачній стабільності почали відбуватись незвичні події. Спочатку це були нетривалі т. з. “гонки на лафетах”, в яких кожному новому, але не дуже свіжому Генсеку відмірювалося на правління не більше року. Потім після цих змагань з природою, мабуть чисто еволюційним шляхом, з’явилась постать більш здатного на життя керівника (в прямому і переносному смислі цього слова).

Подальшу історію, про те як без єдиного пострілу зі сторони США і НАТО, руками того ж самого енергійного Генсека була зруйнована Імперія Зла, мабуть переказувати зайве. Але багатьом з тих хто читає ці строки не заважає зайвий раз подякувати за це Б-гові і також з подякою згадати ім’я президента Штатів Рейгана, котрий взяв колись на себе відповідальність назвати речі такими які вони є. Ну, звісно, якщо ви не вважаєте розпад СРСР “крупнейшей геополитической катастрофой века”…

Але не все так склалося, як гадалося… І вже у 1988 році президент Рейган, спостерігаючи за ентузіазмом з яким Горбачов почав руйнувати СРСР на 70-му році його існування, допустився оцінки, котра безперечно мала вплив на подальщі настрої Західного світу. Коли його в Москві, неподалік від мавзолея спитали чи вважає він і досі СРСР Імперією Зла, відповів, що ця епоха вже в минулому.

Рейган і Горбачов під час самміту в Москві. 1988 рік.

На жаль, така дуже поспішна оцінка опанувала Заходом, особливо після остаточного руйнування СРСР у 1991 році. І дійсно обезсилена, розгублена пост-радянська терріторія, з відсутністю комуністичної ідеології не викликала ніякого побоювання зі сторони переможців цього протистояння – США і Европи. Тим не менш расія наголосивши себе правонаступницею Радянського Союза, стала тим осередком, на якому Імперія Зла успішно самовідтворилась.

Бо для зла, справді, байдуже на якій ідеологічному підґрунті базуватись. Змінивши вивіску, перефарбувавши фасад воно не залишило своїх планів, але, треба визнати, стало ще більш вибагливим і підступним. Чому так сталося? Я дам свою просту відповідь – бо ця Імперія Зла, не отримала того суду, як наприклад, Німеччина на Нюрнберзькому процесі. Тобто реального суду, котрий передбачає і вирок, і певні правові наслідки такого вироку.(спойлер – все ще попереду!).

З початком повномасштабної війни в Україні це зло розкриває себе з кожним днем все більше і більше. Воно і досі намагається підтримувати колись одягнуту маску цивілізованості, але при цьому вже не стидається відверто казати, що хоче знищити Україну і українців будь яким шляхом – заморозити, позбавити їжі, води. Ракетами, дронами, тортурами на окупованих територіях. Воно вже глузує зі всього світу, розповідаючи в Радбезі ООН про бойових комарів. Змінює кожний тиждень для свого збожеволілого від брехні населення цілі спецоперації, бо населення вимагає нової брехні, як наркотика. Робить “елітою” своїх військ вбивць і ґвалтівників, випускаючи із з зон під контракт. На захист “руського язика” збирає народи, котрі ледве на ньому можуть розмовляти.

Питання, до нас як до віруючих. Як ми назвемо це явище в своїх молитвах і проповідях? Чи здатні ми перед Всевишнім назвати речі своїми іменами, чи залишимо це тільки для розмов поміж собою? Чи може ще не ті масштаби жертв, для таких різких висновків? Що ще повинна зробити расія, які нові забаганки кремлівського фюрера і його “насєлєнія” здійснити, щоб ми відверто і прямо, як перед собою, так і перед Всевишнім назвали це північне болото Імперією Зла? Чого ми чекаємо?

За останнім опитуванням 86% українців за продовження збройної боротьби. І це не тому що ми хочемо воювати, не тому що ми така войовнича нація, яка мріє тільки про зброю. Просто 86 відсотків українців реально, на відміну від Заходу, розуміють яка темрява на нас, а по великому рахунку і на весь світ, насувається з півночі. Впевнений, що для де кого це прозвучить надто гучно, але чи не є в суспільстві відчуття що на нас Всевишній обрав, щоб зупинити цю темряву?

Є така ізраїльська концепція ведення війни. При першій же нагоді переносити військові дії на територію ворога. Можливо варто і нам дещо змінити в своїй молитві? Ми безумовно молимося за мир в Україні, іноді навіть за мир в усьому світі. Але остаточний мир в Україні наступить тоді, коли ця Імперія Зла буде зруйнована остаточно. Просто відвести війська на кордони, як до 24-го, чи в межах 1991 року не зменше небезпек, навпаки! Як тільки у цієї Імперії буде вистачати сил, вона знову почне нас знищувати, але з набагато більшим досвідом, жорстокістю і розумінням. Приклад цього є всім відомий – Друга чеченська війна. Якщо ми це розуміємо, то давайте молитись, виходячи з цього розуміння.

Без сумніву, якщо ви не вірите, що російський рейх повинен бути зруйнований, якщо ви досі вважаєте, що “нє всьо так однозначно” і на обох “участніках конфлікта” лежить рівна відповідальність, тоді дійсно вам залишається молитись за мір в Україні, а мабуть і за мір в расії. Але чи чує Всевишній такі молитви? Точніше, що Йому відповісти на таку молитву, як ви вважаєте?

Трохи зупинимося на понятті єврейського слова תפילה – тфіла – молитва, (дієслово того ж кореня – להתפלל – леhітпалель – молитись). Одне із пояснень походження цього слова, це слово פליל – пліль – суд, судовий розбір, судовий позов (в сучасному івриті – פלילים – суд по кримінальній справі).
Це говорить, що іноді, в проблемних ситуаціях наша молитва – це судовий позов до Всевишнього, щоб він його розглянув і виніс рішення, як Суддя Праведний. А якщо так, то як і кожний суддя, Всевишній чекає від нас обґрунтованих аргументів. Чому ми вважаємо нашого кривдника винним, що нас не задовольняє, що ми вимагаємо на цьому суді, які в нас конкретні претензії до нашого опонента, в чому його вина.

Але уявіть собі ситуацію в звичайному земному суді, коли ви приходите на засідання, і замість того, щоб надати судді чіткі ствердження вини вашого кривдника, заявити конкретні претензії до нього, верзете щось на кшталт: “ну нє всьо так однозначно, ви знаєте ваша честь, є і моя вина в цих всіх подіях, да чого гріха таіть, я теж нє подарок”. Як ви вважаєте, яке буде рішення судді після подачі такого “клопотання”!? Відповідь скоріш буде така: “Знаєте що, поважний позивач (-ка), пойдіть мабуть самі розберіться що у вас там і не займайте наш час”

Якщо хтось вважає, що в такому погляді на молитву, де ми звинувачуємо іншу сторону є щось незвичайне, то мабуть ви не читали ні разу повністю весь Танах. Або щось багато з нього пройшло повз. Достатньо взяти декілька рядків із книги Теhілім (Псалмів), щоб переконатись в цьому.

Наприклад, Теhілім 28, 3-6:

ג) אל תמשכני עם רשעים ועם פעלי און דברי שלום עם רעיהם ורעה בלבבם
ד) תן להם כפעלם וכרע מעלליהם כמעשה ידיהם תן להם השב גמולם להם
ה) כי לא יבינו אל פעלת יהוה ואל מעשה ידיו יהרסם ולא יבנם
ו) ברוך יהוה כי שמע קול תחנוני

3 Не хапай мене з грішними й тими, хто чинить безправство, хто плете своїм ближнім про мир, але зло в їхнім серці!
4 Віддай їм за їхнім учинком, і за злом їхніх учинків, згідно з ділом їхніх рук Ти їм дай, верни їм заслужене ними,
5 бо вони не вдивляються в чинність Г-сподню й діла Його рук, нехай їх поруйнує, й нехай не будує Він їх!
6 Благословенний Г-сподь, бо Він почув голос благання мого!

Чи Теhілім 94, 1-7:

א) אל נקמות יהוה אל נקמות הופיע
ב) הנשא שפט הארץ השב גמול על גאים
ג) עד מתי רשעים יהוה עד מתי רשעים יעלזו
ד) יביעו ידברו עתק יתאמרו כל פעלי און
ה) עמך יהוה ידכאו ונחלתך יענו
ו) אלמנה וגר יהרגו ויתומים ירצחו
ז) ויאמרו לא יראה יה ולא יבין אלהי יעקב

1 Б-г помсти Г-сподь, Б-г помсти з’явився,
2 піднесися, о Судде землі, бундючним заплату віддай!
3 Аж доки безбожні, о Г-споди, аж доки безбожні втішатися будуть?
4 Доки будуть верзти, говорити бундючно, доки будуть пишатись злочинці?
5 Вони тиснуть народ Твій, о Г-споди, а спадок Твій вони мучать…
6 Вдову та чужинця вбивають вони, і мордують сиріт
7 та й говорять: Не бачить Г-сподь, і не завважить Б-г Яковів…

І це тільки два приклада, а справді Давід аМелех, залишив нам набагато більше моделей апеляцій до справедливості, спонукаючи нас не боятись судитись у Праведного Судді, якщо в нас є на те підстави.

Безумовно ми приходимо на такий суд до Всевишнього не сподіваючись на свою праведність, на свої діла, але лише на його милість і обіцянки спасати, захищати. Розуміючи особисту відповідальність як за свої гріхи, так і за гріхи всього суспільства. Але ж він чекає від нас нашої оцінки ситуації. Чого ми прагнемо? Що ми можемо йому сказати? Чи є у нас достатньо аргументів, щоб винести рішення на нашу користь?

Сподіваюсь, і ось підстави для цього:

● Ми не напали і не хотіли цього, а расія на нас підступно напала, порушивши всі договора і домовленості
● Ти Всевишній зруйнував колись СРСР, Імперію Зла, подарував нам шанс бути вільними і стати ближче до Тебе. Ми скористались цим шансом і розстаємося з наши минулим. Але наші вороги бажають затягнути нас знову в поневолення
● Наші вороги відверто говорять, що бажають нас знищити
● Вони весь час брешуть, це страна збудована на брехні
● У нас вільна держава, у нас немає поклоніння людині. Але народ расії поклоняється свому царю і готовий бути рабами у нього
● Да у нас є багато проблем і гріхів, і ми не сподіваємося на особисту праведність. Но ми йдемо шляхом свободи і хочемо змінюватись на найкраще. Народ расії не хоче виправлятись, він хоче лише щоб всі жили так як живуть вони
● Ми обрали президентом еврея, сина з народу твого. І це підтверджує що ми йдемо щляхом тшуви, нашого розставання з явищем антисемітизму. І крім Ізраїлю і України нема в світі більше держав, де голова країни – єврей. Нехай це буде враховано нам в заслугу.
● Ця Імперію Зла повинна бути зруйнована, бо тільки так народи, котрі там проживають, отримають шанс на свободу і наближення до Тебе
● Ця Імперія Зла повинна бути зруйнована, бо поки вона існує, вона бути прагнути нас знищити
● Ця Імперія Зла, повинна бути зруйнована, бо вона воює проти нас незважаючи на свої матеріальні збитки, фінансові втрати, людські втрати, бо нею керує ненависть до свободи і правди. Отже це справді духовна війна, а не війна за території.
● Ця Імперія Зла повинна бути зруйнована, щоб весь світ побачив, що тільки Ти, Святий Ізраїля, є Г-сподь на землі і на небі. Що тільки ти даєш чудеса, знамена і спасіння слабкому перед сильним. Хай весь світ побачить це, праведники зрадіють, а злодії злякаються і тремтять.

Якщо у вас є що додати до цього списку, будь ласка пишіть в коментарях. Або якщо не згодні, теж пишіть.

Ну і на останок, трохи із єврейської літургії, а саме молитви шмона есре – שמונה עשרה (вісімнадцять благословінь), котру саму, в певному сенсі, можна вважати своєрідним списком клопотань до милостивого і справедливого Судді:

וכל אויבי עמך מהרה יכרתו

ומלכות זדון מהרה תעקר ותשבר ותכניע במהרה בימינו

ברוך אתה ה’ שובר רשעים ומכניע זדים

І всі вороги твого народу скоро будуть викорінені

І царство злодіїв незабаром буде вирвано з корінням і зруйновано, і швидко підкорене в наші дні

Благословен Ти, Г-споди, що зламуєш злодіїв і впокорюєш зловмисників
(уривок з біркат амінім – ברכת המינים – молитва проти відступників, сидур Рав Амрам Гаон, 9 ст.)

אמן ואמן