Однією з найвідоміших концепцій християнства є так зване “тіло Христа”, котре уособлює собою саму Церкву. Думаю не помилюсь, що це словосполучення було присутнє в мільйонах і мільйонах проповідей, котрі коли-небудь промовлялись з різних кафедр різних деномінацій.
Як відомо, це поняття ввів в теологічний дискурс апостол Павло. Вперше (по хронології послань Павла) ми читаємо це в 1 Коринтянам 12 гл. Вважається що це послання можна датувати 56-57 р. нового літочислення.
Образ тіла Павло використовує, щоб показати єдність і різноманітність церкви. Він описує горизонтальні стосунки між віруючими, показуючи їхні обов’язки один перед одним в образах взаємодії різних частин людського тіла. Церква на його думку подібна до живого організму з багатьма частинами, котрі взаємозалежні.
В подальшому ми бачимо розвиток цієї ідеї в посланнях Римлянам, Ефесянам і Колосянам. В них ми спостерігаємо опис вже не тільки горизонтальних зв’язків, але вертикальних, оскільки тіло керується головою, а саме Христом.
Своєрідною кульмінацію концепції “тіла Христа” ми можемо побачити саме в посланні Ефесянам. Там наводиться думка, що в тілі Христа відбувається примирення двох деколи ворогуючих таборів людства – євреїв і язичників.
Антропологічні асоціації в Танах
В той же час для єврейської традиції зображення громади віруючих (прообразом котрих для християн є сам Ізраїль) як деякого реального фізичного тіла, з описом анатомічних властивостей, м’яко кажучи доволі незвичний. При цьому це тіло визначено, як тіло Машиаха, Царя.
Треба зазначити, що в Танаху ми можемо зіткнутись описом таких нібито частин тіла, як “рука”, “палець”, “ухо”, “очі” котрі належать Всевишньому. Але традиційно в іудаїзмі категорично неприйнятно сприймати їх в буквальному антропологічному сенсі. Про це говорить друга заповідь з десяти – не роби зображення як того що на небі, так і того що і на землі.
В Торі з самого початку закладена думка, що Творця всесвіту неможливо уявити в будь якому образі, а особливо антропологічному. Як відомо саме цим доволі відрізнялись язичники, створюючи собі богів у вигляді людей. Найяскравіший приклад – греко-римський пантеон.
Так, в мідрашах ми можемо неодноразово зустріти історії, в котрих Всевишній постає в образі людини і народ Ізраїля також. Але це використовується лише як метафора з метою описати ту чи іншу проблематику. Такий спосіб подання теологічного матеріалу ми бачимо в Євангеліях серед притч Єшуа.
Що стосується самого Ізраїля, як народу, то в Танаху ми можемо знайти різні алегоричні образи. Найбільш розповсюджені, це опис Ізраїля як живої благородної рослини. Мабуть найвідоміший з них, це лоза виноградна. Цей образ використовує і сам Єшуа, одній із притч. Також зображення Ізраїля як дерева оливи використовує і сам апостол Павло в посланні до Римлян.
Мідраш Шмот Раба в розділі 36,1 наводить цілий перелік образів Ізраїля як рослини. Це оливкове дерево, виноград, інжир, фінікова пальма і кедр.
גפן
Є також доволі відомі образи Танаху, такі як стадо і пастух, орел і його пташенята, наречена і наречений, котрі демонструють взаємовідносини між народом Ізраїля і Всевишнім. Але якихось прямих фрагментів тексту, які б могли послужити джерелом для ідеї визначення народу Ізраїля в образі людського тіла, я принаймні, не знаходжу. Можливо хтось може підказати – тоді прошу вас в коментарі.
Єдине де ми можемо якомога близько підійти до цієї концепції, можна знайти в Єрусалимському Талмуді , Трактаті Недарім 9.4.2. Там читаємо наступне:
הלכה: כְּתִיב לֹא תִקּוֹם וְלֹא תִטּוֹר אֶת בְּנֵי עַמֶּךָ. הֵיךְ עֲבִידָה. הֲוָה מְקַטֵּעַ קוֹפָּד וּמְחַת סַכִּינָא לְיָדוֹי. תַּחֲזוֹר וְתִמְחֵי לְיָדֵי
Галаха: Написано: “Не слід мстити і плекати ненависть до синів народу твого” (Ваікра 19, 18). Як це? Дехто різав м’ясо, і порізав собі руку. Він повинен взяти і вдарити по руці котра різала?
Але все ж таки зазначимо, що це теж лише алегоричний образ і він стосується розбору специфічної теми. А саме взаємовідносин серед народу Ізраїля, необхідності любити і вибачати один одного. Звісно, якщо мова не йде про відверті злочини.
Також ніяких натяків на те що послідовники Машиаха формують деяке тіло ми не знайдемо в Євангеліях. Чому Павло вирішив запровадити концепцію тіла Христа (Машиаха), котра в стала однією із доктрин християнства? Чи є якісь джерела цього образу окрім Танаха?
Поліс (держава) як людське тіло у древньогрецьких філософів
Хочу зауважити на досить очевидний факт, що всі послання Павла були спрямовані до язичницьких громад. Назви цих послань говорять самі за себе – Коринтянам, Колосянам, Римлянам, Ефесянам, тощо. Тоді не можна виключати, що апостол Павло в своїх посланнях намагався використовувати ті образи і метафори котрі б були якомога доступнішими для сприйняття тими до кого він звертався.
Отже можливо образ фізичного тіла, як спільноти людей був ближче для язичників ніж традиційні єврейські алегорії?
Як відомо в Древній Греції суспільство формувалося в містах-державах, полісах. Такий поліс являв собою дійсно окрему державу замкнену від зовнішнього простору, зі своїм законами і укладом життя.
Про сприйняття життя полісу як окремого живого організму, в образі людського тіла ми можемо знайти вже в досить древніх джерелах. Привабливість концепції органічної єдності в державі в поєднанні з гнучкістю, як елемент політичного дискурсу ми можемо простежити в древній Греції аж до шостого століття до н. е. Свідчення про “поліс як тіло” і навпаки про “тіло як поліс” досить поширені в древньогрецькій літературі.
Найбільш значущим прикладом цієї ідеї є уривок у Тімеї (Timaeus 69de – 70ab) Платона , який описує створення людського тіла з точки зору планування міста. Там ми бачимо хоч і обмежену, але розбірку анатомічних деталей людського тіла. Причому вже в кінці 4 століття ми знаходимо в афінській політичній риториці (Dinarchus, I, 110) вислів “τὸ τῆς πόλεως σῶμα” – тіло полісу.
Акрополь – верхня частина поліса, міста-держави. Атени
З розвитком медицини і анатомічних знань можна побачити інший напрямок – порівняння функціонування людського тіла з політичною структурою суспільства, де є монарх, конституція і політичні механізми (Гіпократ). Раніше (Timaeus 44d) також і у Платона ми знаходимо опис місцеперебування свідомості, в котрому він визначає голову як володаря (δεσποτιῦν – деспот) інших частин тіла, котрі є його слугами (ὑπηρεςίαν).
Взагалі то варто зазначити, що увага до тіла, його краси, фізичної функціональності було одним із ключових моментів греко-римської цивілізації. Як відомо саме це було одним із тригерів в ході конфлікта між юдеями і греко-сирійцями в епоху повстання Макабім.
Таким чином, сприйняття суспільства, як єдиного цілого з пошуком аналогій в функціонуванні людського тіла і душі, було властиво грецьким мислителям ще в досить далекі часи. За 4-5 століть до появи цікавлячої нас концепції Павла. Але чи був якийсь розвиток цих ідей в серед римських філософів, сучасників Павла?
Сенека і Римська імперія
Тоді нам варто звернути на таку філософську школу, як стоїки. Початком її заснування є ще 3 століття до нового обчислення. В часи Павла цей філософський напрямок можна вважати пануючим в античному світі. В сучасному вимірі його б можна було назвати державною ідеологією, в певному сенсі.
До речі сама філософія стоїцизму досить близька до ідей християнства, особливо перших віків. Стоїцизм пропагував визволення від пристрастей шляхом роботи над собою, контроль розуму над бажаннями, самообмеження. Всесвіт в стоїцизмі є нероздільне ціле пронизане богом-логосом (логос, нагадаю – це слово!), котрий їм керує. Крім того в цьому вченні є своя есхатологія, згідно котрої існуючий світ згорить, очиститься і на його попелу буде засновано новий.
В цілому стоїцизм по багатьом ознакам нагадує більше релігію ніж просто філософію. Можливо, це моя особиста думка, стоїцизм став деяким містком для світу язичників в Римській імперії, котрий допоміг сприйняти іудейський монотеїзм і християнство в ті часи.
Найвідомішим провідником стоїцизму в часи Павла був Сенека (4 р. до н. е. – 65 р. після н. е.). Вплив цієї людини не тільки на філософію тодішнього Риму, а і на політичне життя важко переоцінити. Адже він був вихователем імператора Нерона і займав значні державні посади в імперії.
Нерон і Сенека. Скульптор Едуардо Баррон
Думаю буде цікаво ознайомитись з деякими його філософськими (ідеологічними) поглядами, котрі стосуються устрою Римської імперії. Зокрема в розрізі постаті імператора і його взаємодій з громадянами.
В трактаті “Про милосердя” (De Clementia), по суті це звернення до імператора Нерона, знаходимо наступний розвиток думок Сенеки. Для розуміння контексту, додам що однією із провідних ідей трактату є необхідність стриманості в покаранні і наданні йому тих обмежень, котрі не шкодять самій державі:
“…Подібно до того, як усім тілом керує розум, і хоча тіло є набагато більшим і красивішим, тоді як розум невідчутний і прихований, і ми не впевнені, де саме він прихований, проте руки, ноги та очі працюють на нього, шкіра його захищає; за його велінням ми або лежимо нерухомо, або хутко рухаємося;….” (De Clementia, 1.3.5)
“… Дійсно, імператор давно настільки повно ототожнив себе з державою, що жоден з них (імператор і його підлеглий) не може бути розділений без шкоди для обох, тому що одному потрібна сила (імператору необхідна реалізація його наказів підлеглим), а іншому — голова (підлеглому необхідний керівник)….” (De Clementia, 1.4.3)
І найбільш цікаві уривки, котрі підводять підсумки міркуванням Сенеки:
“…. Може здаватись, що я дещо відійшов від основної теми, але насправді це напряму стосується нашої справи. Бо якщо, як ми можемо зробити висновок із сказаного, ви є душею держави, а держава є вашим тілом, я думаю, ви зрозумієте, наскільки необхідним є милосердя; бо коли вам здається, що ви щадите іншого, ви насправді щадите себе. Тому ви повинні щадити навіть гідних звинувачення громадян, так само як щадите хворі кінцівки; і коли кровопускання стає необхідним, ви повинні тримати себе за руку, щоб не порізати глибше, ніж потрібно…” (De Clementia, 1.5.1)
“…Нехай ваша власна доброта серця поступово поширюється і розповсюджується по всьому тілу імперії, і всі її частини формуватимуть себе на вашу подобу. Гарне здоров’я переходить від голови до всіх членів тіла: усі вони або бадьорі та прямі, або мляві та пониклі, залежно від того, чи їхній керівний дух розквітає , чи в’яне…” (De Clementia, 2.2.1)
Отже ми бачимо майже дзеркальність між ідеями Сенеки що до Римської імперії і концепцією Павла про тіло Христа, як образ церкви. Звісно виникає питання, чи користується апостол Павло ідеями греко-римських філософів в даному випадку?
Зустріч Павла і Сенеки
Стверджувати на 100% нічого не можна, але як було показано, ідеї ці вітали в повітрі язичницького світу з досить древніх часів. І своєрідна їх кристалізація відбулася саме в часи апостола Павла, як ми бачимо з творів Сенеки. Тому скоріш за все з ними був знайомий апостол Павло, а також ті громадяни Римської імперії до котрих він звертав свої послання.
Також торкнемося хронології. Трактат De Clementia (Про милосердя) Сенеки датується 56 роком нового обчислення. 1-ше послання до Коринтян, де Павло вперше знайомить нас з концепцією тіла Христа, на думку вчених теж датується між 56 і 57 роками. Можливо випадковий збіг?
В той же час, є інші випадкові збіги. Починаючи з 4-го століття стає відомим апокрифічна переписка між апостолом Павло і Сенекою. Незважаючи на те що Еразм Роттердамський (16 ст.) спростував її автентичність, майже до 19 століття ці тексти мали багато прихильників.
Да і сам Сенека вважався християнином оскільки Ієронім (3-4 ст.) включив його до списку християнських авторів. Звісно, це нічого не доказує, але безперечно підтверджує високу близькість між філософією Сенеки, стоїцизмом і теологією християн Римської імперії перших віків.
Але не менш цікаву обставину ми зустрічаємо в канонічному християнському джерелі – книзі Дій апостолів. У 18 гл. Дій перед нами постає проконсул Галліон, котрий розглядав позов юдеїв проти апостола Павла і виправдав того. Відбулося це все в 51 році (за 5-6 років до написання послання Коринтянам). Так ось цей проконсул був рідним братом Сенеки!
Отже все це залишає деякі запитання. Зокрема таке. Чи враховуємо ми особливість епохи і особливості тих до кого звертався апостол Павло в своїх посланнях, коли ми їх читаємо?