Коли чекати справжнього пробудження в Україні?

Кожний, хто так чи інакше стикався з протестантським рухом в Україні, мабуть неодноразово чув пророцтва про надзвичайне пробудження, котре чекає в майбутньому. В більшості з них говорилося зазвичай, про потужне духовне відродження, котре потрясе не тільки цю країну, але буде мати вплив на інші народи планети.

Безумовно для таких передбачень було і залишається деяке підгрунтя. В першу чергу це досить велика кількість, т. з. живих віруючих, котра з’явилася на тлі розвалу радянської імперії у 90 і початку 2000-х років. Зокрема цьому сприяло те, що радянська епоха залишила якби кажучи вільне необроблене поле для цього і віра, котра була під забороною 70 років, сприймалася багатьма, як справжнє відкриття.

По друге, Україна – найбільш вільне суспільство, серед всіх пострадянських республік (не враховуючи звісно країни Балтії), де до того ж була відсутня якась домінуюча церква. Це безумовно сприятливі фактори, але ні в якому разі не достатні для якихось незвичайних духовних зворушень.

Як казав класик, в будущєє “смотреть могут не только лишь все, мало кто может это делать”, але все ж таки цікаво як уявлялося (уявляється) це пробудження віруючими, а зокрема їх лідерами? Що потрібно здійснити на практиці, щоб таке пробудження відбулося? Які методи і практики повинні застосовуватись за для приближення такого пророцтва? А взагалі як зрозуміти ознаки такого пробудження, коли воно починається? І ще, якщо дозволите, а чи є вірогідність того, що таке пробудження можна пропустити (не впізнати)? А якщо таке пробудження наступить, чи будуть з ним корелюватись ті методи і погляди віруючих, котрі існують зараз? Чи треба щось змінювати, адже пробудження, як на наш погляд, передбачає не тільки переворот у свідомості умовно “невіруючих”, але й умовно “віруючих”.

Залишимо поки ці питання і дозвольте трошки відволіктися до сюжету, котрий нібито не має прямого відношення до означеної теми. Нещодавно, один із авторів статті стикнувся з цікавим повідомленням в новинах. Там стверджувалося, що в Києві і області чи в 2, чи в 3 рази збільшилася захворюваність грипом. Як на наш погляд досить дивна новина, якщо враховувати те що дана хвороба практично зникла за 2 роки перед повномасштабним вторгненням військ расії.

Якось так наша пам’ять влаштована, що вже мало хто згадує обов’язкове дихання через маску, заборону прогулянок свіжим повітрям в парку, а також програму “заохочування” до щеплення бустерною дозою, та багато іншого, що обмежувало конституційні права і свободи дбайливими урядами. Протягом декількох днів після 24-го лютого ковід і його наслідки зовсім зникли в Україні. Але це не обмежилось українськими кордонами. Від епіцентру оздоровлення нації Києва “волни” стали рухатись далі, і поступово дійшли до віддалених куточків світу. Пройшло відносно не так багато часу і от вже люди в масках в більшості країн стали впевнено займати нішу маргіналів, у котрій нещодавно знаходились т. з. “антивакцинатори”.

Пік статиситики Covid-19 припадає на 10 лютого 2022 р. Саме в цей день посольство США попередило своїх громадян про високу небезпеку перебування на теріторії України. 13 лютого посольство США практично припинило свою діяльність в Україні і виїхало з Києва.

Безумовно, ні Всесвітня організація здоров’я (ВОЗ), ані компанія Пфайзер скоріш за все поки що не збираються надавати нам ніяких пояснень таких дивний подій. Хоча саме лікарів, мабуть в першу чергу повинно було зацікавити таке аномальне, немов по клацанню пальця, зникнення світової пандемії. Але авторів статті їхня думка з відомих причин не особливо цікавить. Нас більше цікавить думка лідерів релігійних громад, на таке, м’яко кажучи, неординарне явище.

Як відомо, релігійна спільнота в питанні ковіду поділилася на умовно два досить несиметричних табори. Більшість релігійних лідерів сприйняли ковід, як реальну жахливу хворобу і відповідно до цього згодилась з тими методами, котрими влади держав вирішили з нею боротись. А саме обмеженнями прав і “заохочуванням” до вакцинації, котра по суті стала примусовою.

Була і є досить невелика частина віруючих, котрі вважали неприйнятними такі методи, а саму практику видачі сертифікатів вакцинації чимось на кшталт лайт-версії прийняття печатки звіря, про котру говориться в 13 розділі книги Об’явлення. Також частина віруючих вважала, що потрібно відкрито протистояти таким методам урядів і приймати участь в протестом русі, котрий підіймався у всіх країнах.

Отже ми як віруючі, сподіваюсь, можемо і повинні надати свою оцінку подій, котрі відбувалися на наших очах і вже стали історією. Тоді перша група, котра вважала ковід-19 реальною хворобою, від котрої гинуть мільйони людей в світі, згідно статистик ВОЗ, безумовно має право вважати все те, що відбулося в Україні, а в подальшому і у світі, реальним дивом від Всевишнього, котре не вписується ні в які медичні норми. Випадки зникнення пандемій (епідемій) таким чином, описані лише в Танах і там говориться про це, як про чудо.

У свій час інша група, котра вважала, що пандемія ковід, це по більшості афера, здійсненна за для поневолення і взяття під суровий медичний контроль населення планети, спроба встановити новий світовий порядок, також може вважати це чудом. Причому ні чим не меншим, а навіть більшим ніж просто зникнення хвороби. Бо якщо саме в цьому сенсі роздивлятись це явище, то сталося справжнє пробудження від не дуже приємного сна, в котрому перебувало людство майже 2 роки. Причому без реальних шансів прокинутися, бо уряди всіх країн були у безперечній згоді на подальше просування цієї адженди в життя своїх країн. І мало того що уряди, більшість населення підкорилися цьому, вважаючи, що т. з. колективна безпека вища за права і свободи індивіда.

Не будемо вдаватись в подробиці хто з цих двох груп правий, хто ні, бо мабуть всі у кого є очі і слух і так все добре бачать. При наймі є надія. Але безперечно, що і перша і друга група віруючих не може пройти мимо факта, що це чудо визволення світу від ковід-19 сталося саме в Україні і через Україну!

Чому ми трохи звернули увагу на події річної давнини? Навіщо воно треба, хтось скаже, можливо ще все повернеться, і ковід, і вакцини… Можливо. Але згадали ми саме для того, щоб закцентувати увагу що ковід і війна, це пов’язані речі. І саме через Україну, повністю змінилась світова повістка дня і світ перестав рухатись у тому напрямку куди він вже впевнено марширував.

При цьому під словом Україна, маємо при всій повазі (хоча до багатьох при всій неповазі) не уряд, а саме народ України. Бо якщо згадаємо відверто, уряд до війни не готувався. Уряд готувався до обов’язкової бустерної дози. Наші поважні союзники, теж питання з Україною вважали вирішеним, про що красномовно свідчать зникнення персоналу посольств з Києва (зокрема посольства США). Адже сам народ, його дух, його прагнення йти іншим шляхом і відповідальність за цей вибір змінили як світову повістку, так і хід війни.

Тепер що до самої війни. Окреслимо лише деякі всім відомі речі. Україна на всіх шпальтах перших новин, при наймі цивілізованого світу. Президент України відомий вже всім, бо встиг виступити мабуть у всіх відомих парламентах світу. Нещодавно Український прапор з під Бахмуту побачили в Конгресі США. Як би це не дивно звучало, але саме Україна, маленька і слабка (з точки зору економіки – в першу чергу) держава вирішує подальший світовий устрій, майбутнє світової спільноти. Ближчими днями Україна буде ставити питання, про виключення расії з ООН. Отже після 24-го Україна продовжує залишатись епіцентром світових подій, де вирішується не лише доля самої неї, а й подальший устрій всього світу.

А все чому? Тому що народ України демонструє прості і, мабуть, добре забуті багатьма речі. Що є поняття свободи, волі, гідності. І заради цього варто жити. Що зі злом, яким би воно великим і страшним не було, можна і треба боротись. Що простий дитячий вибір між добром і злом, на користь добра може бути сенсом життя, а не гроші, успіх і комфорт. Що нарешті треба називати зло – злом, а не шукати йому виправдання. І що його можна знешкодити.

Що до самого життя в Україні, то безумовно воно змінилося і на перший план вийшли зовсім не ті речі, котрими захоплювались раніше. Без сумніву у багатьох йде переоцінка цінностей. На перший план вийшла цінність самого життя, як це не дивно звучить в час, коли стільки людей його втрачають і коли про це дізнаєшся кожний день. Чи стали люди частіше відвідувати церкву, синагогу? Таких даних не маємо, але безумовно стали більше молитись.

Що до влади в Україні, то хоча це і не в першу чергу її заслуга, але вона демонструє, наскільки швидко можна змінювати все те, що не змінювалось роками. І хоча до неї у українців є і буде ще багато запитань, вона все ж таки стала більш притомна.

Постає питання, а чи не є все це ознаками пробудження, котрого ми нібито чекаємо? Ну хоча б по формально? Війна, безумовно не те до чого ми прагнемо, але вона поляризує наш вибір і можливо спрощує обрання сторони добра, хоча не завжди це просто. А чи не може так статися, що саме таким чином Всевишній робить пробудження в Україні, просто це якось не вписується в наші очікування?

Бо як ми уявляємо собі пробудження? У вигляді великої конференції на стадіонах, які були в Україні неодноразово, куди з’їдуться відомі служителі і після заклику до каяття, мільйони співгромадян ринуться до сцени, щоб за них помолились? Чи може нам визнати, що всі наші “мирні” схеми треба відкласти, вийти з шкарлупи наших уяв і звернути увагу на те що робить Б-г тут і зараз?

Хочемо нагадати, що згідно пророцтв Танаха, остаточне пробудження, пробудження, котре торкнеться напряму всіх і кожного, відбудеться в Ізраїлі і прийде це саме через війну. Через останню війну, в котрій безумовно також прийдеться робити вибір. Отже якщо ми прагнемо скорішого приходу Машіаха, то в певному сенсі повинні очікувати цю війну і бути до неї готовими. І чомусь здається, що у тій війні вибір між добром і злом з багатьох причин зробити буде набагато складніше ніж зараз. Скоріш за все там також буде “нє всьо так однозначно”, а аргументів, чому Ізраїль не правий і в чому йому треба покаятись (або поступитись), вважаємо знайдеться набагато більше ніж зараз по відношенню до України. От уявіть собі на хвилинку, якщо Ізраїль завтра почне будувати Третій Храм, з ким ви будете? Чи буде це відповідати вашій системі релігійних цінностей? Питання в першу чергу до християн…

Однією з обов’язкових і регулярних молитов в синагогах Ізраїлю – молитва за воїнів Цахал, за поранених і за тих, хто знаходиться в полоні.

Війна в Україні радикально відрізняється від тих війн, що були попереду в історії людства. За своєю суттю, вона має більше аналогій зі сторінок Танаху ніж з класичної історії.  Це війна маленького народу, котрий самим фактом його виходу з імперії, імперії зла, руйнує її. Як колись був зруйнований Єгипет євреями. Це війна зовсім не за території, як може здаватись, а по перше за вибір між поневоленням і свободою, між світлом і темрявою.

Не знаємо як вам, а нам дуже здається, що саме через останні події, ковід-19 і війну в Україні, Всевишній нам відкриває якісь картинки майбутнього. Хоче підготувати нас до наступних, запланованих їм подій, до котрих історія людства вже стає впритул. І водночас  в певному сенсі екзаменує нас віруючих, чи здатні ми спиратись на нього, на його правду при цих викликах.

Нажаль, на наш суто суб’єктивний погляд, релігійні громади в більшості пропустили ковідну історію, повністю погодившись на ті вимоги, котрі запропонували уряди, ба більш багато хто навіть прийняв активну участь в цьому. Що стосується війни то тут знову в більшості громад немає чіткої відповіді, а як це говорять “нє всьо так однозначно”. Молитва за мир в Україні, котрий прийде не зрозуміло яким чином, може вважатись позицією, але чи не схоже це на бажання відсидітись, поки Всевишній щось там вирішить?

Але така позиція, над сутичкою, будемо відверті, зовсім незрозуміла для більшості населення України. Про що така позиція говорить? Про покладання рівної відповідальності за цю війну на “оба народа”? Чи може на расію 60 відсотків, а на Україну 40? Чи може є ще якісь цікаві співвідношення?

Безумовно Всевишній все вирішить. Те що він на стороні українців, як народа, можна побачити по багатьом ознакам. Але найважливіша з них, що байдужий і меркантильний світ, відкрився до справжніх людських почуттів, і саме тому ми отримуємо допомогу і зброю.

З нашої точки зору українці мають історію, котра, дещо схожа на єврейську у вимірі Тори. Колись вони також були вільні, потім потрапили в поневолення, але пам’ять народу, що колись ця воля була, жива. І ця пам’ять рухає бажанням йти від поневолення до свободи. А це безумовно воля Творця, бо згадаємо початок першого речення з десяти, даних на Синаї. “Я Г-сподь, Б-г твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства”. А це нагадування, що по перше хоче робити Всевишній, щоб привести до Себе, що йому не байдужа доля того, хто обрав шлях до свободи.

Здається нинішня історія українців може бути схожа і в дещо іншому на єврейську. Десь років 100 тому, зовсім нерелігійні евреї, а деякі навіть відверті противники релігії, вирішили взятись за відновлення держави Ізраїль. У той час як їх батьки і пробатьки століттями молились про те щоб ось нарешті прийшов Машіах і зібрав всіх євреїв в своїй державі, вони просто взяли і зробили це. І як виявив час, люди, котрі немов би були невіруючими, виконали волю Всевишнього, а ті хто, вважався віруючим, просто чекали, коли ця воля здійсниться.

Та чи не варто нам подивитись на всю коротеньку історію сучасної України також під іншим кутом? Коли по релігійним поняттям “невіруючі” збирались на Майданах, коли йшли на фронт в 2014 році, коли йдуть зараз воювати  – може це і є ті, хто виконує волю Творця. Якщо це так, що заважає бути з ними, хоча б в молитві за те, за що вони борються і проти кого вони борються?

Безумовно Всевишній все вирішить, але чи не пропустимо ми це пробудження, котре вже йде, займаючи нейтральну позицію очікування, не виходячи з комфортного перебування в обраних доктринах?

Наприкінці дозвольте навести цікавий уривок з книги Шофтім – שופטים (Судді), 3 розділ, 1-2 пасук:

א) ואלה הגוים אשר הניח יהוה לנסות בם את ישראל את כל אשר לא ידעו את כל מלחמות כנען

ב) רק למען דעת דרות בני ישראל ללמדם מלחמה רק אשר לפנים לא ידעום

¹ А оце ті народи, що Г-сподь позоставив на випробування ними Ізраїля, усіх тих, що не знали всіх війн ханаанських,

² тільки щоб пізнали покоління Ізраїлевих синів, щоб навчити їх війні, тільки таких, що перед тим не знали їх

Це так для рівноваги і роздумів. Бо не всі війни в книзі Шофтім, як виявляється, були по причині гріхів Ізраїлю, а заради того, щоб нове покоління пізнало захист і дива Всевишнього під час цих війн.

Дякуємо всім, хто читав. Залишайте відгуки.