Рав Шауль та його брати

Початок книги Дії апостолів – מעשי השליחים ознайомлює нас з пошуком кандидатури на звільнене місце серед 12-ти найближчих учнів Машиаха. З моменту як змінився статус перебування Машиаха в теперішньому світі (עולם הזה – олам азе) – смерть та воскресіння, зникає один з посланників і ім’я його Єгуда (יהודה). Крім того у тій же першій главі ми дізнаємось, що цей Єhуда, був не просто зрадником за гроші, як традиційно він сприймається, а саме начальником тих, хто заарештовував Єшуа.

Дозвольте з приводу цього наївне запитання – чому апостолу Шимону (Петру), та іншим з числа 11-ти, потрібно було якомога скоріше призначити на звільнене місце нову особистість? І взагалі, чому цих апостолів (посланників, відповідальних осіб) повинно було бути саме 12?

Безумовно тут прослідковуються алюзії на 12 колін Ізраїлю, синів праотця Якова, як генеалогічну основу єврейського народу. Також перша глава Дій говорить нам що відбувалося обрання нового апостола у присутності 120 учнів Машиаха. Це теж мабуть має натяк на т. з. вчителів (рабинів) Великого Зібрання (אנשי כנסת הגדולה – аншей кнесет агдола), котрі через пророків прийняли Тору (письмову і вусну) отриману Моше рабейну на Сінаї. Про це можна дізнатись з перших же рядків трактату Авот. Саме за цими 120 прослідковується нерозривність в передаванні Синайського одкровення і наступний його розвиток.

Чомусь у зібрання не було остаточної впевненості хто саме повинен замінити Єгуду, адже на його місце з’явилось два претендента Йосеф і Матфій. За для визначення був обраний досить цікавий спосіб жеребкування, котрий має своє коріння в Торі. Як відомо, жереб (гораль –גורל) має місце на Йои Кипур, за для визначення котрий з козлів йде до Г-спода, а котрий до Азазел. Також гораль застосовувався за для визначення територіальних наділів все тих же колін Ізраїлю, котрі вони повинні були отримати при звільненні землі Кнаан.

Чому все ж таки завтосовувася гораль (жереб)? Можливо на це вказує текст 16-17 рядків тієї ж 1 глави, котрий говорить про Єгуду і його долю:

¹⁶ Мужі-браття! Належало збутись Писанню тому, що устами Давидовими Дух Святий був прорік про Єгуду, який став керівником для тих, хто Єшуа схопив,
¹⁷ бо він був зарахований з нами, і жереб служіння оцього прийняв

Слово жереб в цьому випадку грецькою κλῆρον теж саме, що і в кінці 1-ї глави Діянь і точно таке ж стоїть в тексті Септуагінти (переклад Тори грецькою) стосовно Йом Кіпурім, і наділів колін Ізраїля.

Як бачимо 17 рядок Дій говорить про деякий жереб служіння Єгуди, звісно в негативному ключі. І в цьому випадку можна співвідносити його, а також жереб обрання іншого на звільнене їм місце з принципами жеребкування на Йом Кипур. Ну і з неменшим правом це можна відносити і до історії розподілу наділів 12-ти єврейських колін шляхом жеребкування.

Жереб на Йом Кипур

Здається ми можемо не вагатись, що обрання саме 12 ашліхім (апостолів) було зроблено не випадково Машиахом, а також жереб отриманий Єгудой, теж був під провидінням Всевишнього на що натякає нам 17 рядок. Отже чи не варто нам знайти в цій історії  і інші паралелі з Тори, Танаха, де ідея 12 (обо 13) колін Ізраїля займає одне з центральних місць? Відомий талмудичний вислів – מעשי אבות סימן לבנים (дії отців – знак для синів, тобто сюжетні лінії Тори – це також сюжетні лінії наступних поколінь), говорить – безумовно так! Іншими словами Тора, Танах надають нам моделі, по котрим будуть розвиватись події пов’язані з Ізраїлем, а від нього і всього людства.

Звернемо спочатку увагу, що вчинок Єгуди, ставшого вожаком тих, хто схопив Єшуа перекликається з історією іншого Єгуди, родоначальника коліна. Саме Єгуда, згідно Тори запропонував іншим братам продати Йосефа ішмаелім (каравану ізраїльтян), після чого той опинився в Єгипті. І з цього практично починається історія концепції відомої в іудаїзмі, як Машиах бен Йосеф ( משיח בן יוסף– Машиах син Йосефа, або Йосеф як прообраз Машиаха).

Саме на Єгуду, а не на інших братів покладають Хазаль (мудреці Талмуду) основну провину в “продажу” Йосефа. Про це свідчить зокрема те що в після цього Єгуда зникає, уходить від братів. Так про це говорить 38 глава 1-й рядок книги Брейшит:

…א) ויהי בעת ההוא וירד יהודה מאת אחיו

¹ Сталося того часу, і спустився Єгуда від братів своїх…

Коментатор Раши зауважує – чому саме з цього моменту з’являється розповідь про Єгуду, котра обриває історію Йосефа? Тому щоб показати, що саме на Єгуді полягає провина продажу Йосефа, що маючи найбільший серед 10-ти братів авторитет, він легко міг прийняти інше рішення – не продавати Йосефа, а повернути його до батька. Зокрема від себе додамо, що слово וירד – спустився, понизився від своїх братів також може натякати, що Єгуда втратив свій авторитет в їхніх очах.

Досить різка і доволі неочікувана зміна в оповіданні, котра відриває наш погляд від тільки щойно проданого Йосефа і переключає на події в житті Єгуди, відбувається в рамках одного тижневого розділу – וישב – Ваєшев. Нова сюжетна лінія вже характеризує іншу месіанську парадигму, так звану ідею Машиах бен Давид (משיח בן דויד), Машиах по типу царя Давида (царя з коліна Єгуди). І ці дві лінії – Машиах бен Давід і бен Йосеф, перетинаються через всю Тору і Танах, періодично змінюючи одна одну і під час непримиренно стикаючись.

Відносно цього згадаємо що сам Єшуа одночасно і бен Давид і бен Йосеф. Він з роду Давидова, а також земний батько його – Йосеф. Як бачимо ці два архетипи не обходить земна біографія Машиаха.

Відносно концепцій Машиах бен Йосеф і Машиах бен Давід треба зазначити, в іудаїзмі  є багато поглядів стосовно цих “двох” Мшиахів. І в цьому нема нічого дивного, адже обговоренням цієї ідеї рабини займаються ще з часів Талмуду, продовжуючи і в наші часи. Одним із відомих коментаторів з цього приводу можна вважати Рава Кука, засновника релігіозного сіонізму.

Можливо в наступних статтях буде можливість оговорити різні коментарі рабинів на цю тему, але зараз зосередимося на досить відомому розумінні, котре укладається в історію Йосефа і його братів. Отже Йосеф і Єгуда (за для скороченості будемо позначати так) відображають дві ідеї єврейського народу, два його способу існування, дві місії до котрих він покликаний, а також дві сутності Машиаха – спасителя Ізраїля і людства.

Зокрема Йосеф відображає т. з. універсальну ідею, яка пропонує йти на зовнішній світ, а не зосереджуватись на виключно своїх сімейних питаннях. Згідно цього євреї повинні нести “світло” в інші народи, допомагати їм змінювати життя і влаштовуватись самим серед них. По суті це ідея галута і мрія, що завдяки всьому тому що Всевишній надав нам ми зможемо перевладнати навколишній світ на найкраще, і тим самим досягнути вершин, котрих чекає Всевишній від свого народу. Зокрема ця ідея торкається в значній мірі матеріальної сторони життя.

Єгуда відображає т. з партикулярну ідею, ідею відокремлення від інших народів, зосередження на обраності і самих себе, особливості свого відмінного від інших народів шляху, збереженні і розвитку всього того скарба, котрий довірив нам Всевишній. Саме через це Ізраїль “засіяє” для інших народів. Це ідея сім’ї, ідея землі Ізраїля, ідея повернення з галуту. І в деякому сенсі ця ідея більш ідеалістична, метафізична.

Отже все ж таки повернемось до жеребкування 1-ї глави Дій і звернемо увагу, що новим “апонентом” Єгуди Ішкрайот (або Іскаріот, якщо зручніше грецькою), одним з кандидатів на його місце являється дехто Йосеф. Як бачимо його теж не обирають, він теж не опиняється серед 12-ти, що можливо також схоже на сюжет недільного розділу Ваєшев – на деякий час і Йосеф, і Єгуда відокремлюються від життя інших братів.

Як ми знаємо замість Йосефа через жереб був обраний  Матфій. І це вся інформація, котру ми можемо мати про цю людину з тексту Дій. Навіть іноді жартують, що єдине чим цей апостол запам’ятався прихильникам Машиаха, так це саме отриманням цього жеребу. Нема про нього згадок і в інших текстах. З одного боку нічого незвичайного в цьому бути не повинно, з іншого якась недомовленість залишається. Особливо вважаючи на подальші, досить бурхливі події, описані в книзі Дій.

А з годом нас очікує зустріч з Шаулем, учнем р. Гамліеля, котрий через деякий час становитьс більш відомим під ім’ям апостол Павло. І це саме той апостол, котрий відкрив нову сторінку месіанського руху, спрямувавши його до народів Великої Римської Імперії. Саме він, а не Матфій скоріш міг би бути дванадцятим апостолом, хоча і 13 це теж прийнятна цифра стосовно асоціацій з колінами Ізраїлю .

Діяльність Павла відкрила одну з ключових тем книги Дій – яким чином треба розкривати новину про Машиаха для язичників і яке місце вони повинні займати в громаді віруючих відносно Ізраїля. Питання ці досить болючі на той час, вилились по суті в те, що в тодішній громаді визначились два окремих напрямки – це служіння обрізання (для євреїв і тих, хто проходить гіюр) і служіння не обрізання (для всіх інших народів, не асоціюючих себе з євреями), як про це нам говорить лист Павла до Галатійських громад (Гал. 2,7):

…мені припоручена Євангелія необрізання, як Петрові обрізання.

Але це і є відображення двох ідей Машиаха, одна спрямована на зовнішній від Ізраїля світ – Йосеф, інша відкриває його сутність всередині іудаїзму – Єгуда (Давид). Мабуть саме це повинні б були розуміти відвідувачі П’яцца caн П’єтро в Римі, спостерігаючи дві постаті – посланців Шимона-Петра і Павла-Шауля, розміщені внизу окремо від статуй інших апостолів. Однак чи навряд про це хтось згадує…

Оглядаючись назад, на історію церкви (еклесії) в язичницькому світі ми знаходимо спільні риси з перебуванням Йосефа в Єгипті. Умовно можна побачити 2 основних періода – період рабства, майже репресій (пребування в тюрмі) і потім несподіваний підйом, одержання титулу другої особи в державі, що чудовою ілюстрацією влаштування церкви в Римській Імперії. Час жорстоких гонінь віруючих в Машиаха, раптово змінюється благоволінням зі сторони імператора Костянтина, після чого церква становиться по суті другою владою в державі. Але саме другою, будучи підпоркою до влади Імператора. Нагадаємо, що навіть на всіх т. з. Вселенських соборах головуючим була не якась “духовна” особа, а саме Римський Імператор!

До речі, в історії з Йосефом дуже характерно, що всі проблеми він отримував у той період, коли він позиціонується як єврей (або нащадок Евера) . Це було як в домі Потіфара, так і в самій тюрмі (Бр. 39,14;40,15). Але коли вже Йосеф приходить до Паро (Фараон) як розгадувач снів, ми не чуємо від нього ніякого акценту на єврействі. Перед Паро він представляє Всевишнього, як Б-га всіх людей, запроваджуючи універсальну ідею монотеїзма!

Ставши другою особою в державі він приймає нове ім’я від фараона, новий образ життя, одружується на дочці язичницького священика! Первістка свого називає Менаше, в знак того, що він зміг забути всі труднощі і дім свого батька Якова {Бр. 41,51)! При цьому як ми бачимо його “проблеми” і пам’ять про дім батька Ізраїля він подає як пов’язані речі. Одне з болючих питань наших коментаторів – чому за всі роки, маючи таку владу і майже вплив на фараона, Йосеф, знаючи як може страждати його батько, ніяким чином не сповістив того, що він живий!?

Йосеф пояснює сни Паро. Джеймс Тіссо,

Саме те відбулося (і продовжує відбуватись) і з церквою, котра позбулася своїх “сімейних” коренів, “пов’язала” себе з язичницькими культами і традиціями, змінила образ самого Машиаха до невпізнаності. Адже браття Йосефа, коли прийшли до Єгипту не впізнали свого рідного брата з котрим вони росли, ні по голосу, ні по вигляду, як це могло статися!? Бо перед ними постав єгипетський прем’єр-міністр, котрий веде розмову з ними через перекладача, одягнений в дорогий одяг немов Паро на ім’я  Цафнат Паанеах (צפנת פענח). Чи не теж саме відбувається з кожним євреєм, котрий бачить Ісуса таким, яким його подає нинішня церква? Чи є в ньому якісь ознаки еврея? Питання звісно риторичне…

Як ми ми бачимо з тесктів т. з. Нового Заповіту ідею Машиах бен Йосеф рухає апостол Шауль-Павло. Саме завдяки його діяльності, в переважній більшості, звістка про Машиаха, ідея спасіння людства від гріхів проникла в язичницьке середовище.

При цьому більшість ключових послань, свого роду програмних текстів, належить саме Павлу. Ключових в тому сенсі, що саме на них базується теологія Римської церкви, теологія, котру в спадщину отримали всі інші христианські деномінації.

Назви самих цих послань Павла красномовно говорять самі за себе. До кого вони спрямовані? До язичників, звісно до бувших язичників, але в тому сенсі, що не євреїв. Чи можуть вони бути спрямовані до євреї з такою ж мірою як і до язичників, за для їхньої віри в Машиаха Єшуа? Мабуть це велике питання. Принаймі сам Павло, здається, адресував їх на неєврейську аудиторію.

Можливо вже у декого з читачів виникає питання – до чого це автор схиляє? Чи сприятлива для євреїв концепція Машиах бен Йосеф? Можна сказати однозначно – безумовно так. Але зовсім не в тому розумінні, як це сприймається іншими народами. Оскільки з самого початку ця концепція – це спосіб, шлях проникнення ідей монотеїзму і необхідності спасіння від гріхів до народів планети. Інша справа, що на даний час вже євреям пропонують прийняти Машиаха бен Йосеф у тому дивному вигляді, яким його зробило середовище бувших язичників.

Хотілося би сказати, що ця стаття ні в якому разі не ставить під сумнів діяльність апостола Павла. Це б було смішно, бо хто ми такі. Це б було теж саме, що сказати чи потрібно, щоб Йосеф заняв такий високий пост в Єгипті. Ціль статті – це лише намагання зрозуміти ті процеси котрі рухали ідею Машиаха раніше, куди все рухається зараз і чого очікувати в майбутньому?

Адже в самих текстах Павла, якщо ми все ж таки приймемо ідею двох Машиахів (не як двох окремих особистостей, а як ідей), ми час від часу спостерігаємо їх непримиренне зіткнення. Яскравим прикладом може послужити все той же лист до Галатів (2 гл), де Павло різко засуджує поведінку Шимона-Петра, котрий почав відокремлювати себе в галахічних питаннях від не євреїв:

11 Коли ж Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього, заслуговував бо він на осуд.

12 Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули, став ховатися та відлучатися, боячися обрізаних.

13 А з ним лицемірили й інші юдеї, так що навіть Варнава пристав був до їхнього лицемірства.

14 А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то нащо поган ти примушуєш жити по-юдейському?

На жаль традиція не зберегла для нас пояснення, контраргументи Петра-Шимона на доволі різкий випад Павла. Але питання дотримання чи недотримання для віруючого іудея традицій, галахічних норм в середовищі не євреїв не таке просте. Навіть в такому нескладному, здавалося би, питанні, як приймання їжі. Адже саме трапеза в єврейському світогляді має ключове значення, достатньо згадати перше свято з якого починається історія Ізраїля як народа – Песах. Бо там центральне місце займає саме їжа. Іжа, нагадаю, яка саме і має мету відокремити Ізраїль від Єгипту!

І тут варто згадати історію про іншу трапезу, котра відбулася з Йосефом і братами, коли вони приели до нього Біньяміна. От що говорить Тора, Бр. 43,32:

לב) וישימו לו לבדו ולהם לבדם ולמצרים האכלים אתו לבדם כי לא יוכלון המצרים לאכל את העברים לחם כי תועבה הוא למצרים

³² І поклали йому окремо, а їм окремо, й єгиптянам, що їли з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти хліб з євреями, бо це огида для Єгипту.

Як бачимо тут теж є певне відділення і, мабуть, найбільш вражаюче те, що Йосеф на той час друга особа в ієрархії і ті з єгиптян що були на трапезі, були його підлеглими. Тобто Йосеф на певній дистанції що від єгиптян (прообраз народів), що від своїх братів євреїв.

З приводу цього виникає питання, а чи сприймали апостола Павла не євреї в повній мірі, навіть в тому досить асимільованому варіанті єврейства, котрий він їм пропонував? Принаймі як показала історія церкви – ні! Навіть ті невеличкі залишки єврейства, котрі аж ніяк при всьому бажанні неможливо було сховати Павлу, в наступному стали сприйматись лише як прикре непорозуміння. Впізнав би себе апостол Шауль у тій величній статуї що знаходиться в Ватикані? Схоже що з тим же успіхом що і брати Йосефа…

Не секрет, що церква відокремила себе також від всього єврейського що є навіть в Машиах бен Йосеф, бо в певному сенсі для неї це “огида – תועבה”, те з чим нема сил ототожнюватись. Також і для євреїв Машиах відокремлений від єврейства знаходиться на великій відстані.

Оскільки ми вже дійшли до історії з Біньяміном, згадаємо з якого коліна Шауль-Павло. Про це він сам нам красномовно доповідає в листі до Філіп’ян 3,5:

⁵ обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Біньяміна, єврей із євреїв, фарисей за Законом

Варто зазначити, що саме Біньяміна хотів залишити в Міцраїмі Йосеф, відпустивши решту братів до батька Якова. Можливо тільки в ньому він бачив союзника в тій справі котру вершив в Єгипті. Крім того Біньяміна можна навіть вважати сином Йосефа – бен Йосеф, якщо спиратись на Бр. 43,29:

כט) וישא עיניו וירא את בנימין אחיו בן אמו ויאמר הזה אחיכם הקטן אשר אמרתם אלי ויאמר אלהים יחנך בני

²⁹ І звів він очі свої, та й побачив Біньяміна, свого брата, сина матері своєї, і промовив: Чи то ваш наймолодший брат, що ви мені розповідали? І сказав: Нехай Б-г буде милостивий до тебе, мій сину!

Зі зникненням Йосефа для Якова, його місце зайняв Біньямін, знаходячись судячи з всього на більш привілейованому положенні ніж був Йосеф. Він був постійно поруч з батьком, той його нікуди не відпускав.

Як відомо стараннями батька Якова, коліно Йосефа ніби то приховано зникає, шляхом появи двох нових – Менаше і Ефраїма. Що до речі можна сприймати як  натяк нашого прабатька Якова на те що якою б асиміляція цікавою не була, яким би галут не був успішний, це все ж таки не наш метод! І вже після цього в певному сенсі коліно Біньяміна перехоплює ініціативу від Йосефа.

Відносно маленьке і начебто незначне по наділу коліно займає стратегічну позицію, як претендент на ключове місто – Єрушалаїм. Саме це місто, місто Давида справді було поділене між двома наділами – Єгуди і Біньяміна. Ба більш, кордон між ними проходив саме по території ар абайт, Храмової гори.

Талмуд Бавелі, тр. Звахім 53б повідомляє що межа між теріторіями цих колін проходила навіть через жертовник цілопалення (мізбеах ола – מזבח עולה) і в тій частині де він вторгався в наділ Єгуди не було основи, як би був в повітрі на південно-східнлому куті. І з цього приводу у коліна Біньяміна були великі ревнощі, оскільки вони були позбавлені клаптика святої землі, незважаючи на те, що цілком жертовник належав саме їм.

Також тр. Звахім 54б говорить, що частина Храму де знаходився Сангедрин належала Єгуді, а Кодеш Кдошим (Святе Святих), там де була Шехіна (присутність Всевишнього) до Біньяміна. І тут доречно б було сказати, що Шехина дійсно більш універсальне поняття, у той час як Сангедрин безумовно суто єврейська історія, пов’язана з галахой, законодавством. І в цьому можна побачити не тільки конкуренцію за бейт-амікдаш між двома колінами, а й різні підходи до досягнення Всевишнього.

Не будемо забувати про те що першим царем Ізраїля був тезка апостола Павла, мелех Шауль – машиах, тобто той що прийняв помазання на царювання. І він також з коліна Біньяміна! Повна драматизму історія протистояння двох машиахів – Давида і Шауля займає майже всю першу книгу Шмуеля (1 Царств в християнстві). При всій повазі Давида до Шауля, царювання того обривається досить трагічно, а вічний престол закріплюється за нащадками царя з коліна Єгуди.

Давид і Шауль

Мабуть було б корисно подивитись на історію рава Шауля і його братів-апостолів і з цієї сторони – древньої історії взаємовідносин всередині сім’ї Якова. Історія котра відображає різні шляхи пошуку правди, коли в  противоборстві розкриваються воля Всевишнього для Ізраїля і, безумовно, для всього людства. Як і два цих коліна, так і два Машиаха, це те що можна б було охарактеризувати мовою філософів – єдність і боротьба протилежностей. Але питання, все ж таки – чим повинна закінчитись ця боротьба? Чи не тим же що і зустріч Йосефа з братами? Або боротьба Давида і Шауля?

Початок тижневого розділу Ваігаш (ויגש), Бр. 44, 18 – 55,19 демонструє нам зустріч, пряме зіткнення двох прообразів Машиаха – Йосефа і Єгуди. З однієї сторони перший після фараона, всесильний правитель наддержави, з іншого простий пастух, котрий наважився спасати свого не дуже близького брата, навіть в деякому сенсі суперника – Біньяміна від єгипетського рабства.

Що робить Єгуда? Які у нього є аргументи? Він просто починає поступово розповідати історію єврейської сім’ї, розкриває добре забуте Йосефом за 22 роки минуле його батька, його братів. І це те, що той не може витримати, він програє, він не може більше робити вигляд, що він єгиптянин, не єврей.

א) ולא יכל יוסף להתאפק לכל הנצבים עליו ויקרא הוציאו כל איש מעלי ולא עמד איש אתו בהתודע יוסף אל אחיו

¹ І не міг Йосип здержатися при всіх, що стояли біля нього, та й закричав: Виведіть усіх людей від мене! І не було з ним нікого, коли Йосип відкрився браттям своїм.

З цього моменту зникають єгиптяни, ті кого Йосеф спасає від голоду, ті ким він керує. Залишаються лише він і його брати. І це сиволізує, що зникає і Машиах бен Йосеф. З’являється Машиах бен Давид і починається суто єврейська історія…

Скоріш за все належить зробити якісь висновки на при кінці статті. Не знаю як вам, а все ж таки здається, що майбутнє готує нам доволі несподівані сюрпризи. Сюрпризи, котрі готові зламати всі наші схеми, уяви про майбутнє і те що прийнято називати доктринами.

Вже теперішній час доволі яскраво нам це демонструє, підтверджуючи прислів’я – бажаєш розвеселити Всевишнього, поділися з Ним своїми планами. І мабуть це в не меншому ступеню стосується нашого очікування Машиаха. Яким він прийде і до кого він прийде в першу чергу.