Дивні вчинки Мардехая
Свято Пурим і відповідна до нього книга (світок) Естер досить незвичайні з багатьох точок зору. Зокрема тим, що це свято ніяк не пов’язане з землею Ізраїлю – Ерец Ісраель, і це вважається одною з причин, чому в ході святкування не співається Галель (הלל – радісне прославлення Г-спода). Наприклад, на Хануку, котра не належить до свята, встановленого в Танах, Галель як раз виконується.
При цьому світок Естер – це унікальна частина Танаха, оскільки в тексті ні разу не згадується Всевишній. Нема не тільки Імені (в тій чи іншій формі), але навіть ніякого відсилання на Всевишнього. З тексту ми дізнаємось, що Естер і євреї постували, але що це було в ім’я Б-га Ізраїлю, і що була молитва до Нього, ми можемо тільки здогадуватись і домальовувати сюжет.
Мегілат Естер (Сувой Естер)
Крім того досить дивні вчинки головного героя – Мардехая – з точки зору не тільки галахи, а й звичайної етики. З одного боку, ми бачимо його абсолютну безпринципність, коли він свою племінницю віддає на участь в такій собі лотереї, коли вона повинна вступити в сексуальні стосунки з язичником з примарними шансами стати його жінкою, але з великою ймовірністю стати просто однією з наложниць. А це ж в певному сенсі відноситься до 3 смертних гріхів – авода зара (ідолопоклонство), гілуй арайот (незаконні сексуальні відносини) і вбивство. Тобто якщо іудея примушують зробити одну з цих трьох дій під страхом смерті, він повинен обрати смерть. Можливо саме з цієї причини Мардехай заборонив Естер говорити про її єврейство, щоб не кидати тіні на весь єврейський народ?
З іншого боку, ми бачимо не аби яку принциповість у питанні віддачі шани Аману (да буде стерте ім’я його – ימח שמו). Звернемо увагу, що Мардехай в суперечці не з особистою забаганкою знахабнілого високого чиновника. Він не бажає виконувати наказ самого царя Ахашвероша. При цьому у тексті мегілат Естер ми не бачимо, що вимога поклонитись Аману – це був акт ідолопоклонства. Так, дійсно це була мабуть дещо надмірна шана для другої особи в державі, але чи точно також вчиняв Мардехай при зустрічі з самим царем? Адже не міг же Ахашверош наказати вшановувати Амана більш ніж себе!!!
Ба більш, досить відома формула з Талмуду, тр. Брахот 32а – מלכותא דארעא כעין מלכותא דרקיעא (малхута деар’а кааин малхута деракіа – земне царство як образ [або виток з] царства небесного) говорить, що треба віддавати шану державі та її представникам. Звісно, не перетворюючи це в справжнє поклоніння. Особливу важливість це має до ситуації галуту, бо стосується безпеки перебування ам Ісраель (народу Ізраїлю) на чужині.
Також у Мардехая були варіанти. Наприклад, не з’являтись там, де з’являється Аман. Або взагалі відмовитись від перебування в колах тодішньої еліти. Але, як ми бачимо, Мардехай мав певні політичні амбіції, від котрих не бажав відмовлятись. І мабуть особливо після того, як Естер стала царицею Параса.
Також він міг просто не вклонятися Аману, але не говорити, що причина цього – його іудейське походження. Ну саме так, як він наказав Естер. Бо зробивши це, він підставив під удар не лише тільки себе (або політичну кар’єру), а весь єврейський народ, котрий знаходився у той час в імперії. Чи мав він на це такі повноваження?
Національне питання
ג) ויאמרו עבדי המלך אשר בשער המלך למרדכי מדוע אתה עובר את מצות המלך
ד) ויהי [כאמרם] (באמרם) אליו יום ויום ולא שמע אליהם ויגידו להמן לראות היעמדו דברי מרדכי כי הגיד להם אשר הוא יהודי
ה) וירא המן כי אין מרדכי כרע ומשתחוה לו וימלא המן חמה
3) І казали Мордохаю царські слуги, що були біля царської брами: Нащо ти переступаєш наказ царський?
4) І було: (після того), як говорили вони йому день у день, а він не слухав їх, то розповіли (про це) Аману, щоб подивитися, чи встоїть у слові (своєму) Мордохай, бо він сказав їм, що він юдей.
5) І побачив Аман, що Мордохай не стає навколішки і не падає ниць, і сповнився Аман люті.
Мегілат Естер (кн. Есфірь) 3, 3-5 – אסתר ג, ג-ה
Чому цього разу Мардехай відкриває національне питання? Здається, він навмисно провокує всіх, щоб саме Аману стало відомо його походження. Як говорять мідраші, робить він це щоб підняти давню невирішену між євреями і Амалеком проблему. Бо саме в цьому випадку, на відміну від конкурсу на жінку царя, не бачить ніяких компромісів. Завдання у Амалека і юдеїв майже співпадають в одному з пунктів – юдеї повинні знищити Амана, завдання Амана – знищити юдеїв.
Згідно одного з коментарів середніх віків, Аман (нащадок Амалека) – це нахаш кадмоні (נחש קדמוני) – первісний змій, що спокусив Адама і Хаву, але в людському образі. І тому конфронтація з ним неминуча, відтягування цього конфлікту може принести лише гірші наслідки. Чим раніше це зло себе проявить, тим простіше з ним розібратись. Відтермінування справжньої конфронтації лише призведе до укріплення його влади і, можливо, послаблення позицій світлої сторони конфлікту – юдеїв.
Картина Аман і Мардехай. Пол Лєрой, 1884 р.
Чому може навчити нас це свято і його історія? Здається, воно підказує, що є моменти в житті, коли потрібно називати речі своїми іменами. Коли злу треба відверто сказати, що воно зло, а про добро сказати, що це добро. Навіть коли зло постає в образі майже законної, легітимної влади. Компроміси, намагання знайти якісь шанси до примирення, призведуть лише до гірших результатів.
У той же час відсутність згадок про Ім’я Всевишнього в книзі Естер свідчить скоріш за все про певну духовну асиміляцію народу Ізраїлю в Перській імперії. Більш-менш комфортне співіснування у язичницькому середовищі згодом дало відчуття, що служіння Б-гу Ізраїлю, покладене на них біля гори Синай – це якась давня історія, котра мало чим перетинається з сучасністю. Єдине, що неможливо стерти – це бажання свободи і справедливості, котрі закарбувалися скрижалями Моше.
Але Всевишній все одно на боці Свого народу, сумління котрого попри все зорієнтовано на сторону добра, а не зла. Тим більше, коли це добро починає активно протидіяти злу. Незважаючи на те, що ті, хто протидіють, не в самому гарному становищі по відношенню до Б-га Ізраїлю. І навіть коли це протистояння зі строни більше нагадує політичну боротьбу, ніж духовну.
Те, що відбувається зараз в Україні, дещо нагадує драматику Пуриму. Також зараз і у народу України чимало боргів перед Всевишнім. Список провин мабуть досить великий, навіть не будемо його перераховувати. Але самий головний – той, що ім’я Б-га таке ж загублене, як і в часи історії Пуриму.
Як же діяти тій частині народу України, котрі вважають, що не забули ім’я Всевишнього, і воно є їхнім орієнтиром в житті? По-перше, не відокремлювати себе від решти народу і, більше того, відчувати свою відповідальність за нього. Прикладом цього може нам послужити інша частина Танаха, котра також особливим чином пов’язана зі святом Пурим.
Зазвичай у невисокосні (за єврейським календарем) роки паралельно зі святом Пурим ми читаємо тижневий розділ Кі тіса – כי תשא. У 32-му розділі книги Шмот (Вихід) ми знайомимось з відомою драматичною подією, коли народ Ізраїлю досить швидко відійшов від того зразка віри, котрий отримав з гори Сінай, і почав поклонятись незрозумілим речам, вилитому золотому теляті.
ט) ויאמר יהוה אל משה ראיתי את העם הזה והנה עם קשה ערף הוא
י) ועתה הניחה לי ויחר אפי בהם ואכלם ואעשה אותך לגוי גדול
יא) ויחל משה את פני יהוה אלהיו ויאמר למה יהוה יחרה אפך בעמך אשר הוצאת מארץ מצרים בכח גדול וביד חזקה
יב) למה יאמרו מצרים לאמר ברעה הוציאם להרג אתם בהרים ולכלתם מעל פני האדמה שוב מחרון אפך והנחם על הרעה לעמך
9) І сказав Г-сподь до Моше: Я бачив цей народ, і ось, народ твердошиїй він.
10) І тепер, залиш Мене, і запалає Мій гнів проти них, і винищу Я їх, і зроблю тебе великим народом.
11) І благав Моше перед Г-сподом, Б-гом його, і сказав: Навіщо, Г-споди, запалати гніву Твоєму на Твій народ, який Ти вивів із землі Міцраїма (Єгипта) великою силою та могутньою рукою!
12) Навіщо говорити Міцраїму так: Він вивів їх зі злом, щоб умертвити їх у горах і винищити їх з лиця землі! — Звернися ж від палючого гніву Твого і виріши на інше про лихо (призначене) для народу Твого.
Отже тут ми бачимо гарний зразок дискусії між Може і Б-гом Ізраїлю, котра справді може відбуватись також в середовищі віруючих, або навіть в наших особистих почуттях. Досить багато вдається чути в такому середовищі, що причина війни в Україні лежить в площині гріхів і проклять, котрі набрав цей народ, ця земля за віки свого існування. Сперечатись з цим неможливо, бо так воно і є. Але це лише частина правди, на котру можна спиратись, якщо не враховувати весь шлях, котрий проходив і продовжує проходити цей народ зараз.
Якщо дійсно війна лише наслідок гріхів?
Але залишимо ретроспективний погляд на війну в Україні і всі її причини. Зосередимося лише на одній думці: уявімо що вона єдина дає правильну відповідь на все, що відбувається – що вся ця війна – лише наслідок гріхів народу України. Така думка безумовно призводить до висновків, що ця війна не стосується особисто тих, хто зробив свій вибір, тшуву (каяття), залишив всі гріхи позаду і виконує заповіді Всевишнього. А тому посеред цих буремних подій треба залишати голову холодною і головна задача залишатись в вірі, очікуючи Машиаха. Бо те, що відбувається – то справа Всевишнього, про це вже давно написано і попереджено, що таке має прийти на грішну землю. Отже треба трохи відійти в бік, відокремитись від всього, і дозволити Всевишньому творити Свій праведний суд, як Він вважає за потрібне.
Тих, хто спирається на таку думку, мусимо навіть підбадьорити, бо є в цьому правда! І як це не дивно, такі думки приходять до нас від Всевишнього!!! Можете не вагатись, оскільки Сам Всевишній нам таке пропонує!!!
Бо як ми бачимо в приведених рядках (Шмот, Вихід 32:10), власне до такої думки схиляє Всевишній Моше: «…залиш Мене, і запалає Мій гнів проти них, і винищу Я їх, і зроблю тебе великим народом». Сам Б-г Ізраїлю пропонує це! Ба більш, зі словами не турбуватися, бо від тебе буде інший великий народ.
Так само в багатьох випадках релігійні громади дистанціювали себе від актуалій війни, продовжуючи свій шлях з Всевишнім як завжди, нібито нічого не відбувається. Принаймні це звучить в проповідях і молитвах. Також ні для кого мабуть не буде секретом, що багато членів таких громад взагалі залишили Україну і вже розгортають свою діяльність або в Європі, або в Америці. Ну, раз так вийшло, то, мабуть, це воля Творця… І якщо тут не складається, будемо будувати щось нове з «новим» народом на новій землі.
Але чи погоджується з такою думкою Моше? Адже перспектива досить заманлива – залишити цей неслухняний народ, народ Авраама, Іцхака, Якова і самому стати патріархом замість них! Як виявляється, такі нібито «директиви» від Г-спода – це лише апеляція до нашого сумління! Перевірка, чи є в нас серце, здатне відчувати справедливість, жалість до людей, чи ми його вже відключили і керуємося лише теологічно «правильними» доктринами.
Талмуд Бавелі, тр. Брахот 32а (ברכות לב, א) яскраво висвітлює дискусію, а точніше суперечку, котра виникла між Моше і Святим Ізраїлю при подіях золотого теляти. Наведемо декілька цитат з нашими коментарями:
״וַיְדַבֵּר ה׳ אֶל מֹשֶׁה לֶךְ רֵד״. מַאי ״לֶךְ רֵד״? אָמַר רַבִּי אֶלְעָזָר: אָמַר לוֹ הַקָּדוֹשׁ בָּרוּךְ הוּא לְמֹשֶׁה: מֹשֶׁה, רֵד מִגְּדוּלָּתְךָ! כְּלוּם נָתַתִּי לְךָ גְּדוּלָּה אֶלָּא בִּשְׁבִיל יִשְׂרָאֵל. וְעַכְשָׁיו יִשְׂרָאֵל חָטְאוּ — אַתָּה לָמָּה לִי? מִיָּד תָּשַׁשׁ כּוֹחוֹ שֶׁל מֹשֶׁה, וְלֹא הָיָה לוֹ כֹּחַ לְדַבֵּר. וְכֵיוָן שֶׁאָמַר ״הֶרֶף מִמֶּנִּי וְאַשְׁמִידֵם״, אָמַר מֹשֶׁה: דָּבָר זֶה תָּלוּי בִּי! מִיָּד עָמַד וְנִתְחַזֵּק בִּתְפִלָּה, וּבִקֵּשׁ רַחֲמִים
Сказано: «І сказав Г-сподь до Моше: Іди й зійди, бо зіпсувався народ твій, якого ти вивів із єгипетської землі» (Шмот, Вихід 32:7). Що означає «Іди і зійди»? Раббі Елазар сказав: Святий, благословенний Він, сказав Моше: Моше, зійди зі своєї величі. Чи не тільки заради Ізраїля, щоб ти міг бути посланцем, я дав тобі славу? і тепер, коли Ізраїль згрішив, навіщо ти мені потрібен? Немає потреби в емісарі. Відразу сила Моше ослабла, і він був безсилий виступити на захист Ізраїлю. І у той же час Б-г сказав Моше: «Залиш Мене, і Я знищу їх» (Дварім, Повторення Закону 9:14), тоді Моше сказав собі: Якщо Б-г каже мені залишити Його, це має бути тому, що ця справа залежить від мене! Моше негайно встав і зміцнився в молитві, і просив, щоб Б-г змилувався над народом Ізраїлю і простив їм їхні провини
Тобто, можливо, ми чуємо серед своїх думок, що вже все вирішено, що так воно і повинно бути, ми ні на що не здатні вплинути. І здається що наше особисте ставлення до воєнних подій нібито йдуть всупереч планам Всевишнього, що треба просто відійти в сторону і не заважати. Давайте згадувати, що це якраз той самий момент, коли ми можемо включитись в процес, де наше слово молитви може зіграти свою роль.
Я не відійду від Тебе!
״וְעַתָּה הַנִּיחָה לִּי וְיִחַר אַפִּי בָהֶם וַאֲכַלֵּם וְאֶעֱשֶׂה אוֹתְךָ לְגוֹי גָּדוֹל וְגוֹ׳״. אָמַר רַבִּי אֲבָהוּ: אִלְמָלֵא מִקְרָא כָּתוּב, אִי אֶפְשָׁר לְאוֹמְרוֹ. מְלַמֵּד שֶׁתְּפָסוֹ מֹשֶׁה לְהַקָּדוֹשׁ בָּרוּךְ הוּא, כְּאָדָם שֶׁהוּא תּוֹפֵס אֶת חֲבֵירוֹ בְּבִגְדוֹ, וְאָמַר לְפָנָיו: רִבּוֹנוֹ שֶׁל עוֹלָם, אֵין אֲנִי מַנִּיחֲךָ עַד שֶׁתִּמְחוֹל וְתִסְלַח לָהֶם
Щодо додаткового аспекту гріха золотого теляти, Б-г сказав Моше: «Тепер залиш Мене, щоб Мій гнів розлютився на них, і Я знищу їх; і вчиню з тебе великий народ» (Шмот, Вихід 32:10). Пояснюючи цей вірш, раббі Аббагу сказав: «Не дивлячись на те, що цей рядок був написаний саме таким чином, його було неможливо вимовити на знак поваги до Б-га» (!!!). Фраза: «Залиш мене» вчить, що Моше схопив Святого, Благословенний Він, як це зробила б людина, яка схопила свого друга за одяг, і він сказав перед Ним: «Владико Всесвіту, я не залишу Тебе, поки Ти не змилуєшься і не вибачиш їх.
Чи маємо ми право заважати Г-споду? Чи нав’язувати свої думки? Дивне питання, чи не так?
Трактак зайвий раз підказує, якою може бути наша молитва, і чи маємо ми право вчепитись у Всевишнього і не відступати. Безумовно будемо забувати, хто такий Моше рабейну, його заслуги, але у той же час не будемо забувати, що він також людина з плоті і крові, як і ми. І як говорить відомий вислів наших мудреців – מעשה אבות סימן לבנים – маасей авот сіман лебанім: дії батьків, це приклад для нащадків! А раз так, то ми повинні ризикувати, особливо в той час, коли це стосується спасіння народу від загибелі, котру несе війна.
״וְאֶעֱשֶׂה אוֹתְךָ לְגוֹי גָדוֹל וְגוֹ׳״. אָמַר רַבִּי אֶלְעָזָר: אָמַר מֹשֶׁה לִפְנֵי הַקָּדוֹשׁ בָּרוּךְ הוּא: רִבּוֹנוֹ שֶׁל עוֹלָם, וּמָה כִּסֵּא שֶׁל שָׁלֹשׁ רַגְלַיִם אֵינוֹ יָכוֹל לַעֲמוֹד לְפָנֶיךָ בִּשְׁעַת כַּעְסֶךְ. כִּסֵּא שֶׁל רֶגֶל אֶחָד — עַל אַחַת כַּמָּה וְכַמָּה
У цьому ж вірші Б-г пообіцяв Моше: «І Я вчиню від тебе великий народ». Якою була відповідь Моше? Раббі Елазар сказав: Моше сказав перед Святим, благословенний Він: Владико Всесвіту, якщо стілець із трьома ніжками, спільна заслуга трьох предків (Авраам, Іцхак, Яків), не зможе встояти перед Тобою в момент Твого гніву, тим більше що той стілець з однією ніжкою (якщо Моше стане патріархом), лише моя заслуга, не зможе протистояти Твому гніву.
וְלֹא עוֹד אֶלָּא שֶׁיֵּשׁ בִּי בּוֹשֶׁת פָּנִים מֵאֲבוֹתַי, עַכְשָׁיו יֹאמְרוּ: רְאוּ פַּרְנָס שֶׁהֶעֱמִיד עֲלֵיהֶם. בִּקֵּשׁ גְּדוּלָּה לְעַצְמוֹ, וְלֹא בִּקֵּשׁ עֲלֵיהֶם רַחֲמִים
Більше того, але я буду відчувати сором перед своїми предками (Авраам, Іцхак, Яків). Після цього вони зможуть сказати: Подивіться на цього вождя, якого Б-г поставив над Ізраїлем. Він просив величі для себе, але не молився, щоб Б-г змилувався над ними в цей важкий час.
Безумовно, ми всі повинні бути вдячні за той захист, котрий надає нам Святий, благословенне Ім’я Його. І не за наші заслуги, а лише по Його милості, просто тому, що ми Його діти. Але чи не дуже часто ми концентруємо увагу саме на собі в такий час? В час випробувань, коли захист потрібен всьому народу України, особливо тим воїнам, котрі зараз боронять життя тих, хто в тилу. Одночасно, скоріш за все потрібно зрозуміти відповідальність за той народ, всередині котрого нас помістив Всевишній. І не шукати іншого шансу проявити себе, якщо ми тут опинились. Бо чи буде довірено нам інший шанс, якщо ми зараз не станемо справжніми захисниками цього народу? Це питання.
״וַיְחַל מֹשֶׁה אֶת פְּנֵי ה׳״, אָמַר רַבִּי אֶלְעָזָר: מְלַמֵּד שֶׁעָמַד מֹשֶׁה בִּתְפִלָּה לִפְנֵי הַקָּדוֹשׁ בָּרוּךְ הוּא, עַד שֶׁהֶחֱלָהוּ. וְרָבָא אָמַר: עַד שֶׁהֵפֵר לוֹ נִדְרוֹ. כְּתִיב הָכָא: ״וַיְחַל״, וּכְתִיב הָתָם: ״לֹא יַחֵל דְּבָרוֹ״, וְאָמַר מָר: הוּא אֵינוֹ מֵיחֵל, אֲבָל אֲחֵרִים מְחִלִּין לוֹ
Тора продовжує: «І благав Моше [ваяхаль – ויחל] перед Г-сподом» (Шмот 32:11). Було надано багато тлумачень для цього незвичайного терміну, ваяхаль – ויחל: Раббі Елазар сказав: Це вчить, що Мойсей стояв у молитві перед Святим, Благословен Він, доки не захворів [עד שהחלהו] від перенапруги. І Рава сказав: Моше стояв у молитві, доки він не скасував обітницю Всевишнього (знищити народ), оскільки термін ваяхаль – ויחל натякає на скасування клятви. Тут написано ваяхаль – ויחל, а в іншому місці, посилаючись на обітниці, написано: «Він не скасує [לא יחל] свого слова» (Числа 30:3). А щодо обітниць Учитель (рабі Єгуда аНасі) сказав: той, хто присягнув, не може скасувати обітницю, інакше як через суд, тільки судді можуть за нього (того хто дав обітницю) скасувати обітницю. Тут ніби Моше скасував обітницю Г-спода знищити Ізраїль [немов як суддя].
Як бачимо, мудреці Талмуду чудово розуміли, що щиро віруюча людина має владу відмінити навіть той вирок, котрий вже остаточно винесений Всевишнім! Бо скоріш за все Сам Всевишній чекає від нас скасування таких вироків, перевіряючи нас на чутливість до чужого горя і втрат. Чи здатні ми по-справжньому вболівати, як вболівав Моше (аж до хвороби) за долю народу? (Звісно, всім бажаємо бути здоровими і дожити до 120). Крім того, як бачимо трактат передбачає для нас дещо більш розширені повноваження на суді і з стану захисника (адвоката) перейти на місце судді! І такий погляд находить підтримку в багатьох інших місцях Танаха.
וּשְׁמוּאֵל אָמַר: מְלַמֵּד שֶׁמָּסַר עַצְמוֹ לְמִיתָה עֲלֵיהֶם. שֶׁנֶּאֱמַר: ״וְאִם אַיִן מְחֵנִי נָא מִסִּפְרְךָ״
І Шмуель сказав: Термін ваяхаль – ויחל вчить, що Моше віддав своє життя, від терміну халаль – חלל – мертва людина, за Ізраїль, як сказано: «А якщо ні, витри мене, будь ласка, зі Своєї книги» (Шмот, Вихід 32:32)
Мудреці посилаються на кінець 32-го розділу книг Шмот (Вихід), де Моше ставить Всевишньому своєрідний ультиматум, що якщо Той не вибачить гріх Ізраїлю, хай зітре його з Його книги. До речі, попередній тижневий розділ Тецаве – תצוה – єдиний зі всієї Тори, де жодного разу не згадується ім’я Моше. Мудреці Талмуду пов’язують це саме з ультиматумом Моше. І також тижневий розділ Тецаве תצוה дуже пов’язаний зі святом Пурим і заповіддю стерти пам’ять про Амалека. Бо він читається у високосні роки перед Пурим-катан (в перший місяць Адар), в звичайні роки в шабат Захор – шабат нагадування про війну з Амалеком, котрий передує святу Пурим.
Дійсно, це для багатьох з нас дивні слова – зтерти з книги! Як таке вимовити перед Б-гом?! І тут можна також згадати вислів також відомого юдея рава Шауля, більш впізнаваного як апостол Павло: “я хотів би сам бути відлученим від Машиаха за братів моїх, рідних мені за тілом”. Як бачимо, це досить прийнятна форма єврейської молитви, базованої не на доктринах, а на почуттях, на пристрасному бажанні захистити свій народ. В якості позитива можемо лише додати, що Моше з такими радикальними молитвами дожив до 120 років!
אָמַר רָבָא אָמַר רַב יִצְחָק: מְלַמֵּד שֶׁהֻחֲלָה עֲלֵיהֶם מִדַּת רַחֲמִי
Рава, також тлумачачи цей вірш, сказав, що згідно слів Рава Іцхака: Термін ваяхаль – ויחל вчить, що Моше посприяв тому, щоб почала (החלה) над ними відкриватись Б-жественна Якість Милосердя.
וְרַבָּנַן אָמְרִי: מְלַמֵּד שֶׁאָמַר מֹשֶׁה לִפְנֵי הַקָּדוֹשׁ בָּרוּךְ הוּא: רִבּוֹנוֹ שֶׁל עוֹלָם! חוּלִּין הוּא לְּךָ מֵעֲשׂוֹת כַּדָּבָר הַזֶּה.
І рабини кажуть, що цей термін становить суть претензії Моше: він вчить, що Моше сказав перед Святим, благословенний Він: Господар Всесвіту! Для Тебе це святотатство [хулін – חולין] робити щось подібне.
Згадаємо також суперечку Авраама зі Всевишнім, і його теж подібні слова (Брейшит, Буття 18,25): Святотатство для Тебе робити таке, умертвити праведника зі злочинцем – חללה לך מעשת כדבר הזה להמית צדיק עם רשע והיה כצדיק כרשע. Звісно, є багато людей, котрі впевнені, що провина в цій війні рівними частинами покладається на обидва народи – на українців і росіян. Але все ж таки звернемо увагу, що Авраам так протестував стосовно Сдома і Амори, де виявився лише один праведник, і то з певними вадами… Чи не більше у нас приводів відділити праведників від злочинців в цій війні?
״וַיְחַל מֹשֶׁה אֶת פְּנֵי ה׳״, תַּנְיָא, רַבִּי אֱלִיעֶזֶר הַגָּדוֹל אוֹמֵר: מְלַמֵּד שֶׁעָמַד מֹשֶׁה בִּתְפִלָּה לִפְנֵי הַקָּדוֹשׁ בָּרוּךְ הוּא עַד שֶׁאֲחָזַתּוּ אֲחִילוּ. מַאי אֲחִילוּ? אָמַר רַבִּי אֶלְעָזָר: אֵשׁ שֶׁל עֲצָמוֹת. מַאי אֵשׁ שֶׁל עֲצָמוֹת? אָמַר אַבָּיֵי: אִשָּׁתָא דְגַרְמֵי
І інше тлумачення вірша: «І Моше благав [ваяхаль – ויחל] перед Господом». Це було викладено в барайті: Раббі Еліезер Великий каже: Цей термін вчить, що Моше стояв у молитві перед Святим, Благословенний Він, доки його не здолав ахілу – אחילו. Навіть Мудреці не були знайомі з цим терміном. Тому Гмара запитує: що означає אחילו? Рабин Елазар, амора Ерец-Ісраель, сказав, що ахілу – אחילו — це вогонь у кістках. Однак цей вислів був знайомий в Ерец-Ісраель, але не у Вавилонії. Вони запитали у Вавилонських мудреців: що це за хвороба, яку вони назвають вогнем кісток? Абай сказав, що це хвороба, відома у Вавилонії як ешта дегармей – אשתא דגרמי, що арамейською означає вогонь кісток; іншими словами, лихоманка.
Адвокатська місія
Отже всі ці коментарі з Гмари говорять про заступництво, про таку адвокатську місію, котру виконує Моше стосовно нашого народу Ізраїлю. Оскільки і наш народ, народ України, опинився перед лицем знищення, як в часи Мардехая, поведінка Моше може бути яскравим прикладом для всіх, хто вірить в Б-га і молиться Йому.
Які з цього винесемо уроки? По-перше, досить необачно себе відокремлювати від всього народу. Всіх тих, хто не поділяє ваших релігійних переконань. Всі здобутки, котрі є в Україні, і всі невдачі – рівною мірою лягають як на віруючих, так і на невіруючих. Принаймні ми так повинні вважати. Тільки так можна стати справжніми адвокатами на Б-жому суді. Бо суд цей йде не за правилами сухих параграфів і статей, а враховуючи наші відчуття, зокрема відчуття справедливості, жалю і бажання допомогти.
Це принаймні для тих, хто вважає, що війна в Україну прийшла виключно з-за гріхів і проклять цієї землі. Але якщо ви вважаєте, що ця війна прийшла не тільки з-за цього, а також з причини звірячої ненависті сусіднього народу до тих, хто обрав свободу і вирішив виходити з імперсько-совєцького рабства, наведемо ще один коментар від себе.
В тій часті Талмуду, що ми навели, немає прямого коментаря до 11-12 рядків 32 розділу Шмот (Вихід). Тому давайте розберемось з ними самі, адже на наш погляд це дуже важливий момент:
11) І благав Моше перед Г-сподом, Б-гом його, і сказав: Навіщо, Г-споди, запалати гніву Твоєму на Твій народ, який Ти вивів із землі Міцраїма великою силою та могутньою рукою!
12) Навіщо говорити Міцраїму так: Він вивів їх зі злом, щоб умертвити їх у горах і винищити їх з лиця землі! — Звернися ж від палючого гніву Твого і виріши на інше про лихо (призначене) для народу Твого.
Моше говорить, що знищення народу Ізраїлю, хай навіть і за тяжкий гріх, буде грати на користь тих, хто сповідує зло – ідею поневолення, відсутності справедливості, а лише права сильного! Така подія спростує сподівання всього людства на милість і доброту Всевишнього, оскільки до Ізраїлю прикута увага всього світу! По суті це відмінить першу заповідь з 10 речень: «Я Г-сподь, Б-г твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства…» – надію на визволення з рабства.
З сучасною Україною відбувається дещо подібне. У 1991 році був зруйнований сучасний Міцраїм – Радянський Союз, і народ України отримав шанс на визволення від комуністично-расійського рабства. Не нашими руками це відбулося, а безумовно завдяки дивовижному втручанню Всевишнього, оскільки ця наддержава з ядерною зброєю розкололася сама по собі, без зовнішнього силового впливу. По різному ми користувались наданим шансом, але головний вектор розвитку був в бажанні свободи і відходу від імперії зла, розставання з комуністичним ідолослужінням. На відміну від нашого сусіда, котрий своє майбутнє бачить у вигаданому минулому і бажає затягнути туди всі «братські» народи.
А оскільки це так, то ми не маємо права допустити, щоб наш ворог, російська недоімперія, її народ мали змогу говорити, що то визволення було напрасне. Що бажання свободи – це марна річ, яка призводить лише до руйнування і втрат. Що встановлює правила гри в цьому світі лише той, хто має більшу армію і зброю тотального знищення.
Увага всього людства зараз також прикута до України (як і тоді до Ізраїлю). Весь світ спостерігає, як невелика (відносно рашки) країна намагається втекти остаточно з дому рабства, а сучасний Паро (фараон) вирушив у останню погоню за ними.
Тому важливим аргументом в нашій молитві має бути вимога не надавати нашим ворогам радості в перемозі над нами, що буде означати руйнування надії людства, що добро здатне перемагати зло! Тобто молитись саме за нашу перемогу, перемогу України. Бо ця перемога виб’є важливий аргумент у тих, хто бажає переконати людство, що безнадійно чинити опір злу, що воно володіє цим світом, а не Б-г Ізраїлю – Б-г всіх народів.
Всіх зі святом Пурим! Нехай буде проклят Аман і благословен Мардехай!
Окрема подяка за редагування статті Андрію Лаврентюку.