Для кожної людини, котра вважає себе віруючою в Творця, безумовно важливо, на чиїй Він стороні, в тій чи іншій ситуації. Наприклад у війні між Україною і расією. Чи бажає Всевишній перемоги України? Можливо це дуже прості і дитячі питання. Але все ж таки не буде помилкою, що ці питання так чи інакше цікавлять людей, котрі вірять, що Б-г суддя праведний.
У той же час в багатьох моментах, які стосуються політики, процесів рухаючих суспільство, взаємовідносин між владою і народом, більшість релігійних громад традиційно виносить себе за скобки цих всіх процесів. Ніби то це справа Творця, котрий займається всіма цими питаннями, а віруючи не повинні в це втручатися, а тим більше “судити” когось за щось. Бо так ми ліземо начебто не в свої справи. Єдине що залишається – молитись за владу, бо вона ж традиційно вважається нібито вся від Б-га. Ну і ще благословляти своїх ворогів.
Такий погляд на хід історії начебто повинен забезпечити досить комфортне існування. Відокремлює від тих течій і рухів, котрі відбуваються навколо. Вітра, котрі віють в цьому світі, вважаються шкідливими для духовного здоров’я, а тому небажано виходити назовні, щоб не застудитись.
Це може нагадувати перебування в квартирі, зі всіма системами життєзабезпечення, коли знаходячись в середині можна просто спостерігати іноді що коїться на вулиці. І коли на вулиці мороз, то вдома підігріває батарея, коли жара можна включити кондиціонер. Це дозволяє зберігати умовно кажучи якусь середню температуру, завдяки чому можна не звертати увагу на зміну сезонів.
Але ті бурхливі події, що почалися в країні з 24-го лютого вносять чутливі корективи в таке існування. Іноді відключають батареї, іноді світло. І ось доволі часто температура всередині таких “духовних” апартаментів починає наближатись до вуличної…
Коли звична середня температура починає коливатись, досить природнє питання – а що взагалі відбувається? І духовні лідери релігійних громад, намагаються це відповісти на це запитання.
Отже кого справді підтримує Б-г у цій війні? Чи підтримує Він саме Україну? Чи бажає Всевишній перемоги України? Або Він підтримує і Україну і расію одночасно? Чи Він взагалі нікого не підтримує? Можливо Він відсторонився від цього всього? Відсторонився і просто продовжує посилати “дощ на праведних і на неправедних”?
Останнє питання досить важке, оскільки доволі часто зараз з неба падає не дощ, а російські ракети що вбивають. Крім того, незважаючи на те що дощ з неба приходить до всіх, але все ж таки цікаво що виростає на тій землі, куди цей дощ попадає? Що там посіяли? Можливо там виростають саме ті ракети, котрі потім летять в Україну?
А можливо ще має право на існування і таке формулювання – Б-г не підтримує нікого, а саме тільки віруючих, котрі також нікого не підтримують. І тоді справді можна зрозуміти понтіфіка, котрий не їде в Україну, тому що у нього немає зараз можливості приїхати в расію. В Україну, відмітимо, де досить велика католицька громада…
У той же час серед багатьох духовних лідерів України можна спостерігати деякі оцінки. В більшості вони апелюють до моральної сторони питання. Це не погано, але справа в тому, що саме моральні оцінки іноді дисонують з традиційною теологічною стороною, в котрій звикла жити християнська спільнота.
Оскільки ворога треба благословляти, то він становиться якби і не зовсім ворогом. Бо він ворог до держави, котру також треба благословляти. Тому ті пояснення від духовних лідерів, що вдалося спостерігати, можна описати так. Безумовно расія “поступіла нєкрасіво”, якось так не добре вийшло. Але і Україна не така уж біла і пухнаста. Мається на увазі, що є багато гріхів у народу України перед Всевишнім. Тобто не все так однозначно.
Поставимо інше питання. А чи можуть бути якісь явні ознаки підтримки Всевишнім однієї чи іншої сторони? Одним з таких критеріїв, якщо вірити Танаху, Торі, це дива, котрі робить Вседержитель на користь тієї, чи іншої сторони.
Находячись в реальному часі і спостерігаючи на ті жертви, котрі несе Україна, іноді важко побачити дива. Бо всі перемоги, котрі здобули наші війська завжди зі смаком скорботи. Завжди біль втрат не дає нам через кожне позитивне повідомлення з фронту захоплюватись радістю. Але при всьому цьому чи спостерігаємо ми якісь дива?
Ну наприклад зброя. Хай і з великим запізненням Україна отримує її. У нас є багато до цього питань, але якщо перенестись думками у лютий 22-го і згадати що тоді одним з засобів протидії російській бронетехніці вважався коктейль Молотова, то є чому дивуватись в очікуванні танків Leopard. Згадаємо як ще недавно гостро ставало питання, чи зможемо ми пройти опалювальний сезон, чи не замерзнуть наші оселі в містах. І от вже три місяця зими з плюсовими температурами підказують нам, що справа не тільки в появі альтернативних джерел постачання енергії і швидкому відновленні зруйнованої ракетами інфраструктури. Є і багато іншого, за що ми повинні бути вдячні Всевишньому.
Але здається, що є ще більш вражаюче диво, на котре мабуть не всі звернули увагу. На це наштовхують нещодавні події, коли вся країна і весь світ побачили яйця з міноборони. Бо ця неординарна подія спонукає замислитися над тим що справді відбувається. Яку війну ми ведемо. І з ким ми воюємо.
Скоріш за все у багатьох з нас не було особливих ілюзій стосовно влади в Україні. Хто там знаходиться, як туди потрапляє, яка там царює атмосфера і чого насамперед прагнуть чиновники. Але мабуть у зв’язку з тим, що думки наші останнім часом були в більшості спрямовані на те що відбувається на фронті, а також заради єднання в боротьбі з ворогом, всі наші незадоволення відійшли на другий, третій план. Крім того, ми ж завжди звикли вірити в найкраще, чим до речі кожний раз влада і користується. А особливо зараз, коли багато хто добровольцем пішов на війну, став волонтером, а інші підтримують грошами ЗСУ, виникає примарна ідея, що там у високих кабінетах теж відбувається щось подібне.
Ну чому б не уявити, що чиновники відправляють своїх дітей до армії, кидають на картку волонтерам десятками тисяч, дарують свої позашляховики? Що, наприклад, олігархи починають хоча б частково повертати державі те що було зароблено чесною виснажливою працею. Чому б ні? Адже якась зацікавленість в тому, щоб продовжувати свій бізнес в цій державі у них має бути? Ну такий собі інстинкт самозбереження…
Натомість згодом ми почали бачити дещо інше. Чиновники почали присвоювати собі позашляховики, котрі йшли для збройних сил. Гроші знову пішли в асфальт. На гуманітарці мутняк почав вимірюватись вагонами.
Але подія з яйцями мабуть є найбільш знаковою і визначальною. По перше мова йде про міністерство оборони. Тобто той орган, від якого по великій мірі залежить наша боєздатність. А значить і доля всієї країни. А значить і кількість втрачених життів, як серед воєнних, так і мирного населення.
Лише на одному контракті ми побачили, що цінник корупціонерів злетів у 2-3 рази. І це тільки один контракт, котрий стосується харчів, де державний бюджет втрачав близько 4 млрд. гривень.
При цьому очільник стратегічного відомства Резніков останнім часом запам’ятався двома гучними заявами. Одна була більше місяця тому, про те що “весільні” дрони Мавікі на фронті не потрібні і тому держава їх не купує. І це на 10-му місяці війни. Друга, що яйця вимірюються по якійсь складній математичній формулі, відомій тільки спеціалістам з МО.
Якщо взяти те, що повинна була втратити держава по харчовому контракту, то на ці кошти можна б було придбати найменше 80 тыс. саме тих Мавіків. Того засобу тактичної розвідки, котрий постійно потребують війська і котрий постійно завозять волонтери, проходячи всі таможенні бар’єри. Тих Мавіків, що бережуть життя солдат, бо дають своєчасно бачити всі дії ворога. Такою кількістю Мавіків можна б було повністю забезпечити всі війська на багато років вперед. І це на фоні того, що є багато підрозділів, де цих дронів досі немає!
В дійсності всі корупційні скандали зараз, а особливо з МО, повинні були розглядатись не просто як корупція, а як військовий злочин – мародерство, або диверсія, спрямована на підрив обороноздатності країни. Під час війни за такими злочинами стоять не просто гроші, а людські життя! Тисячі життів!
Яйця Резнікова оголили не тільки масштаби диверсії, але і допомагають зрозуміти, що справді коїться у високих владних коридорах. Чим живуть зараз наші можновладці, що їх турбує, які високі ідеї захоплюють власників високих кабінетів. Бо цей контракт лише маленька частина того айсбергу, котра несподівано з’явилася на поверхні. І дуже схоже, що у народа і у чиновників зовсім різне розуміння того, що ми вважаємо перемогою над ворогом.
Досить характерна реакція міністра на скандал. Міністр і досі на своїй посаді. Не моргаючи оком надав пару майстер-класів з розкладу яєць. Причому для різних аудиторій з різною методикою. У той же час журналіста, котрий опублікував контракт, спочатку подав заяву в СБУ, з підозрою в держраді. Можливо тому що ворогу стала відома секретна формула МО. Взагалі з яйцями у нас якась символіка і як тут не згадати веселі яйця Януковича, котрі трапились саме перед Майданом зразка 2004.
Але якщо без жартів, то в принципі все логічно, бо журналіст, а не міністр заважає державі займатись тим чим вона вважає за потрібне. Все логічно, якщо знявши розові окуляри, зрозуміти що є сутністю сучасної влади в Україні взагалі. З чого вона формувалась і во що перетворилась. Натягнувши на каркас УСРС вишиванку, перейменувавши Вєрховний Совєт в Верховну Раду, назвавши першого секретаря Компартії Президентом України ця влада за для свого збереження у 1991 році ніби то стала символізувати вільну Україну. Але всередині це та ж сама окупаційна влада, поставлена свого часу з Москви.
Навіть юридично ця влада не спромоглася утворити нові органи (а скоріш за все навмисно не хотіла), а лише перейменувала старі. Що суперечить як внутрішньому, так і міжнародному законодавству. Отже це все та ж окупаційна влада, як де-факто, так і де-юре!
До речі, кумедно те, що зараз дехто намагається вигнати расію з ООН, на підставі, що вона просто на папірці змінила назву – з СРСР на расія! Якщо цей прецедент відбудеться, то ініціатори вийдуть на самих себе. Бо абсолютно таким же чином, на папірці УСРС перетворилася на Україну. І саме таким же чином вона знаходиться тепер в ООН!
Але давайте замислимося хто може бути головним ворогом цієї окупаційної влади? Звісно народ, котрий вона намагається контролювати! Зовсім не Московія, з котрою ми зараз воюємо. Бо вона плоть від плоті від неї. Незважаючи на своє відокремлення від Москви, влада в Україні ідеологічно, ментально таж сама, що і за порєбріком.
Звісно хтось скаже, що тут явне перебільшення. Що ми не такі, як там. Так, але це не завдяки цій владі, а всупереч! Це завдяки лише тому, що народ тут не такий, дякуючи Б-гові, як там! І всі Майдани, починаючи з революцію на граниті, доводять це.
Доводить це і війна зараз. Адже не завдяки державі, а завдяки народу котрий не збирався скоритись, не був захоплений Київ і інші міста. Завдяки хлопцям, котрі загинули, кидаючись з коктейлями Молотова на танки, у той час як прокурори, мєнти і чиновники різних рангів тікали бік кордону. А багато хто з них, вже готувався до зустрічі з “освободітєлямі” мріючи про нові посади.
Не хочеться зайвий раз нагадувати як офіс Зеленського, котрого ми безумовно всі поважаємо, готувався до війни. Як був розмінований Чонгар, відведені війська з білоруського напрямку, відведена бригада від Києва. Як не вироблялися снаряди, не виконувалося оборонне замовлення.
Що робила влада навіть в той час, коли вже з Києва виїхали всі посольства? Рахувала скільки ще недоотримала на будівництві доріг? Вигадувала схеми здачі, відходу?
Отже не дивно, що путін планував парадними колонами дійти до Києва за 3 дні, бо безумовно розумів чого ця влада варта. Які цілі є в неї, які переконання. Бо на його думку вона точно така ж я к і вони. Що ій треба? Гроші, привілеї, комфортне життя. Але це стосується просто банальних щурів. Але ж скільки в ній і кротів, котрі ментально бачать в расії, в путіне зразок для наслідування!
Але єдине, що цей московський стратег не врахував – це саме народ України. Народ, котрий вже багато разів доводив, що може обходитися без ціє влади. Що зайвий раз говорить про те, що ця “надстройка” справді не відповідає тому за для чого призначена.
Безумовно дехто скаже що я утрирую. Так дещо так є. І справді в кожній державі певний антагонізм між владою і народом існує. Але якщо прийняти той факт, що у нас досі влада окупаційна, то багато чого стає зрозумілим в її поведінці, багато чого нас не повинно тоді дивувати. Чому, наприклад, вона не готувалась до війни, чому продовжує красти, але ще й з більшим запалом ніж раніше. Чому своєрідною відповіддю на серію корупційних скандалів стали не посадки високопосадовців, а підписання президентом Закону про посилення відповідальності, та зменшення винагород військовим.
Дивного тут нічого нема, бо цей левіафан знає хто його справжній ворог. Так, зараз у цієї влади виникли деякі складнощі. Північний сусід прийшов з військами, але ж чому – з точки зору цієї ж влади? Бо певній частині народу не було “какая разніца”. Якщо б не так, то вони завжди би домовились, десь посередині. Знайшли якийсь консенсус. Якось об’єднали свої зусилля. Яскравий приклад Білорусь.
На початку вторгнення президент Франції Макрон, намагався проштовхувати тему “адного народа” і нас це досить дратувало. Але здається, що це він говорив, бо не бачив особливої різниці між владою України і расії. Ті ж самі бажання, ті ж самі схеми, та ж сама корупція, ті ж самі мусорські, кгбешні методи по відношенню до незгодних, до опонентів. Чому б їм дійсно не домовитись? В чому між ними принципова різниця? Лише народ України, своєю самопожертвою переконав його і продовжує переконувати інших світових лідерів, що в ситуації з Україною все набагато складніше.
Отже якщо відкинути всі ілюзії і зрозуміти що собою на даний час представляє українська влада, то ми побачимо мабуть головне і надзвичайне чудо котре відбувається в Україні. З владою котра не готується до війни, котра мародерить, забирає гроши у війська, у цивільних, в котрій досі куча кротів не може фізично перемагати такого Голіафа, як расія! Це неможливо з точки зору звичайного розуміння реальності. Мабуть таке розуміння було не тільки у путіна, але і у всього Заходу, котрий заздалегідь вивіз свої посольства перед початком вторгнення.
Це неможливо звичайними силами людей і такої держави. Це можливо тільки тоді коли в цю ситуацію втручається Всевишній!
Але це чудо не тільки привід для того, що прославляти і дякувати Всевишньому, але і причина задуматись в яких реаліях ми живемо і проти кого воюємо. Зрозуміти, що в Україні є 2 вороги. Ворог зовнішній, котрого ми всі знаємо і до котрого майже у всіх українців немає ніяких ілюзій. Але є ворог внутрішній. І з ним не все прозоро. Бо він ходить в вишиванці, чудово розмовляє українською, кляне московію і начебто він свій. І тому, справді, він набагато небезпечніший.
Деякий час тому, коли у багатьох з нас стали зникати остаточно ілюзії стосовно російського народу, ходив такий тезис – що у росіян відсутня емпатія. Тобто у них не виникає ніякого співчуття по відношенню розбомблених міст, загибелі мирних мешканців… Але є запитання, ті люди що знаходяться в міноборони, котрі прекрасно знають якою кількістю життів воїнів нам обходиться ця війна і у той же час крадуть у свого ж війська гроші – вони мають емпатію? Схематозники, котрі знають скільки загинуло людей від ракет і до цього часу замість будування бомбосховищ продовжують пилити бюджет всюди де тільки можна – у них є емпатія? Не хочеться впадати в зайве моралізаторство, але здається, що з цим внутрішнім ворогом все набагато гірше.
Масштабна крадіжка, яку намічали провернути в міноборони, стала схоже важливим сигналом до всього суспільства про те, що прийшов час відкривати другий фронт. Пора починати війну з цим внутрішнім ворогом, бо скоріш за все без перемоги над ним нам неможливо буде перемогти зовнішнього. Або з вдасться з набагато більшою ціною. І це повністю, до речі, вкладається в концепцію війн, котрі описані в Танах. Лише тоді, коли народ Ізраїля перемагав всі гріхи всередині себе, він перемагав на зовні. І навпаки.
Крім того треба замислитись, а що в дійсності для нас є перемога? Просто перемогти московію і повернутись до всього того що було раніше? В державу розділену олігархатом, пронизану корупцією, з зажерливими суддями, мусорами? Перемогти і просто перетворитись в антипода расії, але з тими же принципами існування що і там?
Треба кожному зрозуміти, що війна котра йде в Україні – це війна екзестинційна, якщо хочете духовна в першу чергу. Це війна не просто позбавитись расії ззовні, але і вивести расію з середини. Без цього для для наших же західних партнерів ми будемо продовжувати виглядати як маленька расія (малоросія) котра воює з большой расієй.
Отже що робити? Як відкрити цей другий фронт? Чи можливо змінити цю владу під час війни, під час воєнного стану. Дійсно складне питання. Але все говорить, що це необхідно робити.
По перше відкинути розхожу тезу, що ось закінчиться війна, тоді хлопці повернуться і розберемося. В дійсності це скоріш за всього взаємовиключна думка. Схоже, що все йде до того, що поки ми тут всередині не розберемося, не змінимо щось по справжньому, хлопці з фронту не повернуться, війна не закінчиться. І надто багато ми від хлопців вимагаємо – щоб вони і там воювали і тут. Це повинні робити та частина суспільства, що зараз не на фронті, всі хто небайдужі і розуміють.
По друге, без підтримки ззовні, наших західних партнерів, це скоріш зробити неможливо. І в певному сенсі це найбільш зручний момент, бо більше ніж на половину ця влада існує завдяки їхнім грошам і військовій допомозі. А раз так, то той хто платить, той замовляє і музику. Тобто треба якось об’єднуватись всім небайдужим всередині і апелювати на зовні, до урядів США, Британії, інших. В певному сенсі без зовнішнього управління не обійтись.
І на завершення. Колись 2000 років тому рабі Гілель сказав відому фразу (тр. Авот, гл. 1, мішна 14):
אם אין אני לי מי לי וכשאני לעצמי מה אני ואם לא עכשיו אימתי
Що можна перекласти так:
Якщо не я для себе [щось зроблю], то хто для мене [це зробить]? Коли я [тільки] для себе [щось роблю] тоді що я [з себе уявляю]? Якщо не зараз, то коли?
Отже коли ви почуєте, що хлопці повернуться і все зроблять, знайте, що ніхто за вас це не зробить. Коли ви почуєте, що “не на часі”, то знайте, що якщо не зараз, то ніколи.
Не хочеться щоб це прозвучало надто песимістично в кінці статті, але здається, що ця війна, це наш єдиний і мабуть останній шанс щось змінити в цій країні. І здається що саме для цього кличе нас Всевишній і мабуть для цього він створив Україну. А раз так, то Він приведе до перемоги!
‘Унікальність того що ми бачили та бачимо в Україні починаючи з другого майдану а може і раніше я вважаю полягає в тому що мають місто дійсні перемоги у прагненні української нації до визволення без особливого втручання у цій процес якихось значних політичних лідерів та української влади. Та навіть у багатьох моментах в супереч ним. Якщо спамятати ті процеси на початку минулого століття то можна побачити лідерів та ідеологів національного руху які очолювали цю боротьбу. До речі один з них це Нестор Махно. І звісно у зв’язку з ним можна сказати що який він національний лідер він же соціаліст та більш того анархіст та не ніс якоїсь національної ідеї. Ідея основна це анархія чи визнання що кожна влада є зло і тому протидія та відокремлення від неї ну як звісно у військовий спосіб та доволі успішно.
І якби побачити в цьому якесь національне забарвлення важко тим більше зодягав Нестор Махно вишиванку чи ні мені невідомо. Але якщо глянути чи не нагадує нам Гуляй поле то чим була у свої часи Запорізька Січ? Та чи зміг би Нестор Махно втілити у життя щось подібне на теренах расії. Мені здається ні. Чому так бо я вважаю що те що відбувалося у Гуляй Полі це відображення та втілення у звісному виміру архетипу справжнього українця нащадка вільних запорізьких козаків. Повертаючись до початку мого коментаря хочу зазначити що такі ключові події як другий Майдан, початок війни 24 лютого (доречі мені здається не надано ще офіційної назви цієї війни і до речі в певній мірі це діло влади, а це я думаю важливо, іноді слова мають значення, а може просто це також діло народу, а не їх слуг) успішні не завдяки лідерам та владі а у звісній мірі всупереч ним. Я вважаю що як у часи другого Майдана та на початку війни за Свободу України лідери та влада як говорять в Ізраїлі сиділи на заборі (ישבו על גדר) та чекали до куди притулитися. То що стосовно війни також деякі можновладці зробили зраду або сили вчинки близькі до цього. У звісній мірі можна поглянути на це спираючись на дії расії та також Сполучених Штатів перед початком війни трошки поглянувши туди під кутом із шпіонським забарвленням. Я маю на увазі рішення расії розпочати війну та рішення Сполучених Штатів а за ним інших держав вивести свої консулії тощо з України. На чому вони базувались? Ну звісно не диво що у владі України достатньо як розкритих та досі нерозкритих кротів рашки. Звісно що також чимало можливостей Сполучених Штатів також мати достатньо інформації щодо України та расії. Яку інформацію мали рашистські агенти? 1. Що до війни якби так не зовсім готуються, головний напрямок це велике будівництво та усі з ними пов’язані схеми. 2. У владі багато шахраїв та упзж-шахраїв. 3. Наша-раша агентура у владі. Думаю приблизно теж просканували американці. І тому доволі логічні висновки Київ за 3 дня та вихід з Києву консулій. То що не змогли прорахувати аналоговнетні аналітики рашки та також американці і то що звісно важко прорахувати це те що я хочу назвати як ФАКТОР МАХНО. Фактор який існує в українській нації (не хочу сказати що тільки в ній) і надає можливість самоорганізовуватися без влади а іноді всупереч ій, протидіяти ворогу звісно у цьому процесі виходять на сцену польові командири та нові лідери. Я не хочу сказати що з цього коментаря я маю довести що влада та державність непотрібні Україні. Ні бо це (так і хочеться сказати на жаль) утопія. Потрібна влада та державність… але які? Одного разу слухав одну промову тут одного політика в Ізраїлі і він сказав що Роналду Рейгану належить один вислів у період впровадження ним економічних заходів які потім звісні як Рейганоміка: Держава це не перевага це зло і наше завдання зменшити державу наскіки це можливо в житті американців. Звісно малась на увазі держава ні як суверенітет нації а набір різних ії проявів у житті (як звісно найкраща зброя проти демократії – правління народу це бюрократія – правління бумагами). І якщо це актуально за для Сполучених штатів то наскільки це більш актуальніше для України? В мене є велика надія що в українській нації завдяки цьому фактору Махно (чи назвіть його по іншому) з’являться сили створити нову державність де демократія буде полягати не у тому що держава дозволяє тобі час від часу кинути папірець у виборчу скриньку але надасть можливість контролювати та приводити до відповідальності так званих слуг народу. По принципу (звісно не як це було фактично) Запорізької січі де з посади Гетьмана можна досить легко та болячи злетіти.
Коли читав статтю, на згадку прийшла одна чудова передача… глибокі, наукові дослідження в цій галузі розвиваються дуже стрімко в усьому світі, як наприклад в північній Америці… живе і працює колеги!!!